fbpx
життєві історії
-Я свого чоловіка вісім років тому забрала з сім’ї! Може, це і погано, але ні про що не шкодую.  Живемо з ним весь цей час душа в душу, сина народили, дочку ось чекаємо зараз! Він у мене просто ідеальний чоловік. Добрий, розумний, відповідальний, вірний. І де там горезвісний бумеранг?

– … Я свого чоловіка вісім років тому забрала з сім’ї! Може, це і погано, але ні про що не шкодую, – каже тридцятирічна Міла. – Живемо з ним весь цей час душа в душу, сина народили, дочку ось чекаємо зараз! Він у мене просто ідеальний чоловік. Добрий, розумний, відповідальний, вірний…

– Вірний? – з сарказмом у голосі обов’язково перепитає хтось. – Це ти вірного мужика з родини забрала? Ну ну. Першій дружині він, значить, був невірний, а з тобою все буде інакше, думаєш? Не буде! Не дивуйся, якщо і від тебе гуляти почне. Може, вже й гуляє! Так напевно!

– Ну ви ж не знаєте, як воно було! – сміється Міла. – Справа в тому, що він і в колишньої дружини не гуляв.

– А кажеш, забрала з родини! Як це? За руку, чи що, повела?

– Та практично! Влаштувалася на нову роботу, і в перший же день побачила Його! Мене наче блискавкою вдaрило. А дівчата кажуть – так він одружений, мовляв, і навіть не намагайся. Не той, мовляв, випадок – вірний сім’янин… Але я телефон дізналася і стала йому писати смс. Типу, привіт, ти мені подобаєшся, давай побачимося та інше.

Він все прочитав, нічого не відповів, а оскільки совість чиста, видаляти листування не став. А може, на роботі не спромігся… Прийшов додому, пішов в душ, а дружина, чорт її смикни, за телефон, ні раніше, ні пізніше, якраз в цей день. Побачила смс, влаштувала скандал до небес. Чоловік спочатку заспокоював її, аргументи наводив, мовляв, взагалі не знаю, що це і звідки, може, хтось номером помилився…

– Вона, звичайно, не повірила?

– Та куди там… тільки істерика. У підсумку він розлютився, поїхав до одного, напuвся… Та й подзвонив мені … Загалом, якщо коротко, ми в ту ж ніч зустрілися, тут же зав’язався у нас роман, він швидко пішов від дружини, розлучився, все їй залишив. Ми з ним зняли квартиру, через рік оформили стосунки, там і син народився… В першому шлюбі у нього теж син залишився.

З дитиною спілкується, аліменти платить, хоча колишня дружина постійно палки в колеса ставить… Ніяк не заспокоїться. Ну ще б пак, через власну дурість хорошого чоловіка втратила. Хоча вона до цих пір не вірить, що вина на ній. Впевнена, що він їй зраджував, і вона його за руку зловила. Але нехай думає, що хоче… А ми живемо. Квартиру купили недавно, все в шоколаді…

Хтось як і раніше впевнений, що ззовні міцний шлюб не розбити, і чоловік «йде не до когось, а від когось»?

Адже ось жили люди – не тужили, дитина росла, у чоловіка і в думках не було йти, зраджувати, шукати собі когось…

Як вважаєте, хто більше винен у розвалі першої сім’ї – чоловік, дружина чи все ж «жінка з роботи»?

І де там горезвісний бумеранг?

Фото ілюстративне, з відкритих джерел

facebook