Маю я рідну сестру. Ми вже обидві на пенсії. Іванці 66, а я на п’ять років молодша.
Змалку Іванка була така жінка-вогонь, як в нас в селі говорили. Вона могла любого хлопця на землю на землю опустити. Батьки завжди говорили, що вона мала бути хлопцем. Може й тому їй ім’я таке дали.
Всі “замашки” в неї були чоловічі. Я ж така “дівчинка-дівчинка”. Завжди в сукеночках, які мама сама шила. Те саме стосувалося і того, щоб допомагати мамі на кухні.
Я дуже рано, і з радістю, допомагала мамі і вареники ліпити і голубці крутити. Пам’ятаю навіть, як просила маму, щоб дозволила мені паску місити. Для мене це була така гордість. А ось Іванка цього ніколи не любила і не робила.
На кухню вона заходила лише, щоб смачно поїсти. Мама сильно не наполягала, казала, ще навчиться з часом, і біля плити настоїться.
Коли Іванка сказала, що виходить заміж, ми, а особливо мама, зраділи. Чоловік в неї попався досить тихенький. Керувала вона ним направо і наліво.
Він і слова боявся їй сказати. І щоб вона не робила, все було смачне – з його слів. Якщо в квартирі був хаос, ніхто не мав права вказати, що Іванка погана господиня. Словом, боялися її всі в хаті.
Я, хоч і жила на сусідній вулиці, ніколи не лізла в їх життя. Їм добре, а це найголовніше.
В мене з чоловіком троє дітей. Всі вже дорослі. Два старші сини вже одружені. Дочка поки живе з хлопцем, каже, після Перемоги стануть на рушничок щастя. А ось у Іванки з Петром лише один син. Йому вже за тридцять, але якось не складалося йому з дівчатами. Але два тижні тому в їх сім’ї було свято.
Олег попередив маму, що приведе на знайомство до них свою дівчину Оксану. Іванка розгубилася. Я її розумію, вона не розуміла, що і як має робити. Ну, що казати, і вік своє робить, і вона справді має “дві ліві руки”.
Я ж вирішила виручити сестру. Прийшла за декілька днів до цього, допомогла з прибиранням, помила вікна. (мій племінник живе окремо).
Ну і слово за словом ми договорилися, що я прийду і допоможу сестрі з приготуванням. Та обдумавши все дома, я вирішила, що все приготую в себе. Самі розумієте, на чужій кухні сильно не навариш. З Іванкою ми домовилися, що вона приготує щось гаряче. Договорилися про картоплю і запечену курку.
Я свою місію виконала. Стіл був накритий. Прийшов Олег, привів в дім Оксану. А вона, ну з першого погляду зрозуміло, лишній раз не промовчить. Зараз молодь така є, то ми були більш стримані. Оксана що думала, то і говорила.
Посиділи ми, поговорили, поїли. А в кінці Оксана каже, дякую, все було смачно, окрім вашої курки Іванна Дмитрівна.
Я бачила, як сестра розлютилася, але вона молодець, стрималася. Але тут її чоловік зробив “вступне слово”.
– Нарешті в нас з’явиться людина, яка не буде боятися говорити в цій хаті правду. Я стільки років мовчки їв ці ніякі каші, борщі і супи. Виявляється, про це можна було говорити,- засміявся Петро і обійняв на прощання майбутню невістку.
Ви б бачили обличчя Іванки.
Я впевнена, в них була серйозна розмова після того, як ми розійшлися. Але це вже зовсім інша історія.
А у вас є такі родичі чи знайомі, в яких ну не лежить душа до приготування чи підтримування порядку в квартирі?
Автор – Наталя У
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua