Я сиділа над цими тестами, на кожному з яких по дві смужки, і плакала. Що скаже Ігор?
Коли я побачила 2 смужки на своєму тесті, земля наче пішла з-під ніг. Ми поки ще не планували дитину. Не зараз, таке робиться навкруги. Але якщо дитина вже там? Мене охопив розпач.
Я не хотіла дзвонити чоловіку з новинами. Ігор був на роботі та й по телефону повідомляти таке не зовсім правильно. Натомість я пішла і купила ще кілька тестів, раптом цей був неправильний. Дуже швидким кроком я йшла додому із пакетиком, набитим тестами.
Коли Ігор повернувся додому ввечері, він застав не найвеселішу картину. Я сиділа на дивані і намагалася дивитись телевізор, але це у мене не дуже добре виходило. Щойно до мене долинув звук дверей, я одразу вибігла в передпокій. Мені було лячно говорити новину зараз. Тому я вирішила спершу дочекатися, доки Ігор поїсть і розслабиться.
За годину я запитала чоловіка:
– Любий, що б ти сказав, якби я була при надії?
Ігор подивився на мене.
– Чому ти питаєш?
Замість відповіді Галина пройшла до іншої кімнати та повернулася зі смужкою тіста. Валентин глянув на неї, а потім узяв до рук.
– Це точно? – спитав він.
Я кивнула.
– Я ще 6 штук зробила. І всі позитивні.
– Ну, це чудово, – підбадьорився чоловік. – Я радий. А ти?
– Ще не визначилася, – усміхнулася я, і ми обнялися.
– Тільки тут народжувати не будеш, – сказав раптом Ігор. – Краще їдь до батьків в Чехію і там живи з малюком до року. А я працюватиму вдвічі більше для нашої родини.
– Чого до батьків? Чим мені тут із тобою гірше?
– А що тут гарного – сидіти на орендованій квартирі, коли ще й в Україні це все? Краще у мирній країні біля батьків, та й більше допомоги буде. Ти там посидиш у спокої, а я думатиму, як нам краще тут влаштуватися.
Слова чоловіка мене дуже засмутили. Мої батьки вже багато років в Чехії, і перспектива виносити та народити дитину далеко від коханого мені зовсім не подобається. Невже йому так байдуже? Чи він так боїться?
Якийсь час ми ще сперечалися, чому я маю поїхати до батьків. І те, що продовжував твердити Ігор, тільки засмучувало мене ще більше. Як він може так зі мною вчинити? А як же малюк? Йому зовсім не хочеться бути поряд із власною дитиною?
Я запитувала його про це знову і знову, а у відповідь чула сухі докази про економію, безпеку та заробітки. Живемо ми, до слова, у Франківську, тут і так досить спокійно і безпено, навіщо кудить їхати?
Він ніби не чув мене, та і я не хотяла його слухати. Я чекала будь-чого, але не такої реакції. Коли начебто і радий, але якось здалеку. Навіщо потрібний такий батько її дитині? Відповідальний батько має бути поруч із своїм сином чи дочкою.
Я дуже довго не могла заснути. Поки Ігор спав, я сиділа в іншій кімнаті й плакала. Заспокоївшись, повернулася до спальні і заснула. А наступного дня знову плакала. Я намагалася говорити з чоловіком, але він не поступився своїм планом.
– Навіщо ти мені такий потрібен, якщо ми тобі не потрібні?! — крикнула я вчора чоловіку. Для мене Ігор немовби став негативним відображенням самого себе. – Виходить, що коли ти мені присягався в коханні і казав, що ми завжди будемо разом, ти казав не правду?
На якийсь час Ігор погодився ночувати у вітальні. Я не можу спати поруч із ним, знаючи його ставлення до нас з майбутньою дитинкою. Якщо його думка не зміниться, цілком можливо, що я справді поїду до батьків. Але тільки як розлучена жінка.
Просто мені здається, що така реакція чоловіка свідчить про те, що Ігор не готовий стати батьком. Чи можна трактувати його думку як втечу від обов’язків? Чи правильно я вчиняю, усуваючись від чоловіка? В голові – одні запитання без відповідей.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.
