fbpx

Я так чекала свій день день народження, ще б пак, п’ятдесятка – поважна дата! Я виростила трьох синів. Всі вони добре влаштувалися в житті. Старший в Києві живе. Середущий, Дмитро, в області, а наймолодший, Петрик, в сусідньому селі. Коли після “виставляння” на роботі, зайшла додому, то розревілася наче мала дитина. Ніколи не думала, що все вийде саме так

Я так чекала свій день день народження, ще б пак, п’ятдесятка – поважна дата! Я виростила трьох синів. Всі вони добре влаштувалися в житті. Старший в Києві живе. Середущий, Дмитро, в області, а наймолодший, Петрик, в сусідньому селі. Коли після “виставляння” на роботі, зайшла додому, то розревілася наче мала дитина. Ніколи не думала, що все вийде саме так.

***

У нас в школі була традиція – вітати тих, кому виповнилося п’ятдесят років. Ювіляр сидить на сцені зі своїми близькими і уважно слухає промови і отримує подарунки.

У моїх мріях, поруч зі мною троє синів-найкрасивіші, найкращі. Але…

Поздоровлення від своїх колег і учнів слухала одна. Сини не приїхали. Мені хотілося ридати, а я з посмішкою на обличчі виправдовувала їх.

Потім чаювання з тортами, які пекла всю ніч. Потайки, ковтаючи сльози разом з тортом і цукерками робила щасливе обличчя.

До будинку мене проводили сусіди-колеги, учні несли букети. Коли двері квартири закрилися – почала ревіти на повний голос – ну чому мрії не збуваються?! Хіба я так багато хочу?

Краплі валеріани зробили свою справу – заснула міцним сном.

Прокинулася від того, що хтось стукав у вікно – під вікном стояв мій старший син Степан, з величезним букетом і великою коробкою. Коли він зайшов в будинок, сльози радості було не зупинити.

Виявляється він попав у затор (живе в Києві) і не встиг на поїзд, тому й запізнився, бо чекав наступного. Він та хотів встигнути привітати за традицією, в школі.

І “Київський” торт привіз. Сьогодні знову їде назад, приїхав спеціально на мій ювілей. Три години минули як мить.

Після обіду приїхав середній син з дружиною, звичайно ж, покупка автомобіля-важливіша подія, ніж мій день народження.

У цій родині все вирішує дружина, куди йти, коли йти.

Кажуть, внучка сильно схожа на мене. Шкода рідко бачимося. Увечері прийшов молодший, теж поважна причина – у внука змагання в районі.

Другий вечір слухала добрі побажання від самих близьких і коханих.

Після п’ятдесяти років з’явилася мудрість приймати всіх, які вони є – з щирою любов’ю, без образ, без докорів.

У кожного своє життя, з вирішенням завдань на кожен день.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page