fbpx
життєві історії
Я так завжди хотіла переїхати до колоритної Італії! Знайти роботу, вийти там заміж, стати повноправною громадянкою. І я таки потрапила до цієї країни, хоча привід сумний – події на Батьківщині. Та зараз я у тітки в Ужгороді, бо є кілька речей, з якими я не змогла змиритися і залишитися. Звичайно все, про що я розповім, не таке крититчне. Поділюся, що мене збентежило. Приходь особисто та питай, шукай помічника чи перекладача, бюрократія та кумівство напружують

Я так завжди хотіла переїхати до колоритної Італії! Знайти роботу, вийти там заміж, стати повноправною громадянкою.

І я таки потрапила до цієї країни, хоча привід сумний – події на Батьківщині. Та зараз я у тітки в Ужгороді, бо є кілька речей, з якими я не змогла змиритися і залишитися.

Звичайно все, про що я розповім, не таке крититчне, але особисто для мене ці речі стали ключовими при рішенні поїхати додому. Адже важливо відчувати себе щасливою, а в Італії за 5 місяців я себе такою не відчула.

Тільки всередині країни починаєш помічати всі недоліки і розумієш, що ситуація скрізь однакова, лише ставлення до неї різне населення. Поділюся, що мене збентежило і чому я передумала жити в Італії.

Перше, що не мені не припало до душі, це їхній підхід до вирішення питань.

Італія – країна розвинена і точно йде в ногу з технічним прогресом, тут не посперечаешся. Але всі справи тут треба вирішувати особисто. Тут не звикли щось уточнювати чи роз’яснювати телефоном чи електронною поштою.

Навіть щоб дізнатися про наявність вакансії, необхідно своєю персоною прийти на фірму. Якщо на півночі країни, наприклад, у Мілані, можна вести якісь переговори віддалено, то трохи на південь це майже нереально.

Хочеш щось дізнатися чи отримати необхідну довідку – приходь особисто та питай, шукай помічника чи перекладача, якщо не знаєш мови. Ти можеш витратити півдня обминаючи потрібні інстанції, а в результаті треба буде проходити ще день, бо тебе неправильно зорієнтували.

У нас в Україні, зрозуміло, теж не всі завжди роз’яснюють, але ставлення до часу як на мене у нас шанобливіше. В Італії ніхто нікуди не поспішає, тому інтегруватися в таке середовище досить важко.

І, звичайно ж, бюрократія та кумівство напружують, які в цій країні теж мають місце. Тут дуже міцні сімейні стосунки, тому багато що вирішується через сестру дружини батька свата.

Чоловіки місцеві якось теж мене розчарували, щиро кажучи.

У багатьох наших дівчат і жінок італійські чоловіки асоціюються із пристрастю, романтикою, щедрістю та, звичайно ж, красою. Але, на жаль, насправді все не так казково.

В Італії не прийнято одружуватися швидко, як у нас. Пари можуть зустрічатися по 7-10 років, але при цьому жити окремо та суворо ділити рахунок у ресторані. Їхні чоловіки дуже люблять дітей, і батьки з них справді прекрасні. Але, поки є можливість, вони зберігають свою свободу і насолоджуються нею.

Окремо – трохи про юрократію.

Італія, будучи країною європейською, має рівень бюрократії вищий, ніж в Україні. Закон тут обходять усіма можливими і неможливими шляхами, а поліція швидше звинуватить емігранта, ніж свого громадянина, навіть якщо не правий саме він. Величезну роль грає мовний бар’єр, який вносить свої аспекти. У нас хоч все зрозуміло.

Я здивувалася, але в Італії є досить високий рівень безробіття. У курортних містечках та великих містах на півночі ще є якийсь заробіток та надія на кар’єрне зростання. Але в цілому по країні важко знайти хорошу роботу, навіть якщо є потрібні освіта та досвід.

Наші переселенці найчастіше влаштовуються туди, куди місцеві жителі йти не бажають: робота на плантації, домробітниці, догляд за людьми похилого віку…

Я зрозуміла: правду кажуть – добре там, де нас немає. Ті італійські проблеми та нюанси, які зрозумілі місцевому жителю,  мені не підходять. Просто вони у своїй країні знають, як вирішити те чи інше питання, а ми у своїй.

Скрізь можна жити добре, якщо працювати над цим. А ще, поспілкувавшись там з нашими, я зрозуміла, що багато хто біжать в іншу країну не тому, що на батьківщині у нас аж надто погано, вони тікають від своїх особистих проблем. адже іноді простіше почати з нуля, ніж виправляти те, що є.

Я ж порвернулася в Україну, оселилася поки що у маминої сести в Ужгороді, бо раніше в Києві орендувала житло, та після подій в Бучі щось туди не тягне. На Західній Україні мені дуже подобаються люди, пощастило і на роботу влаштуватися. Мені тут затишніше і коміортніше, ніж було на чужині.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.