– …Я такого безладу в житті ніколи не бачила! – розпачливо розповідає шістдесятлітня Людмила Миколаївна. – Року ще не пройшло, а квартира просто знищина! Свині, у мене інших слів немає! Підлоги не мили, напевно, жодного разу, як заїхали, сантехніку не чистили, про вікна вже мовчу. На кухні запах такий, що хоч ніс затискай. Холодильник, мабуть, протух, тепер його тільки викидати, а адже він новий майже…
…Син Людмили Миколаївни, двадцятидев’ятирічний Марк, минулої осені одружився, нарешті, на милій, скромною і симпатичною студентці з дуже пристойної сім’ї, професорської внучці.
– Світланка у нас п’ять мов знає! – із захопленням розповідала подругам Людмила Миколаївна напередодні весілля. -По-англійськи і по-іспанськи так взагалі говорить вільно. Батьки у неї лікарі, інтелігентні люди… Читають багато, подорожують, півсвіту вже об’їздили. І Світланка теж багато де була…
Невістка – мініатюрна, акуратненька і чистенька блондинка Світлана – Людмилі Миколаївні дуже сподобалася. Радував її і сам факт одруження майже тридцятирічного сина.
– Давно вже пора! – міркувала пенсіонерка. – Все-таки спокійніше, коли син влаштований, живе не один, у нього сім’я. Може, і дітлахи підуть – ось було б здорово! Але – тсссс! Це, звичайно, вже справа їх. Самі вирішать, коли!
На весілля Людмила Миколаївна зробила молодим шикарний подарунок – піднесла ключі від нової квартири.
– Квартира однокімнатна, але велика, в непоганому районі, – розповідала Людмила Миколаївна. – На двох більш ніж достатня. Я вважаю, відмінний життєвий старт! А далі вже як хочуть – нехай заробляють, беруть іпотеку. Якщо будуть жити нормально, цю квартиру продамо, нехай купують двушку. Все в їхніх руках!
Син був дуже здивований і зворушений, такого королівського подарунка не очікував. Після весілля молодята відразу поїхали в подорож, а повернувшись через десять днів, звільнили знімну квартиру, в якій жили до цього і переїхали в своє власне житло.
Правда, квартира поки залишилася оформлена на Людмилу Миколаївну. Пенсіонерка планувала на першу річницю весілля, якщо у молодих буде все в порядку, оформити дарчу на Марка.
…З дня переїзду пройшло близько десяти місяців. Людмила Миколаївна за цей час в гостях у сина не була ні разу – не хотілося набридати тільки що одружилися дітям, а діти якось не балували мати запрошеннями. Але минулого тижня у Марка був день народження, і в суботу пенсіонерка напросилася-таки в гості – привітати і подарувати символічний подарунок.
Звичайно, в глибині душі було цікаво подивитися, як молоді влаштувалися, як обжилися.
…У квартирі сина її чекав неприємний сюрприз.
– Ні, ну я розумію, всяко буває, – збентежено розповідає Людмила Миколаївна. – Але тут же вони знали, що я прийду! Я ж не без попередження заявилася. Невже не можна було забратися або хоча б викликати клінінгову компанію? Два здорових чола! Так елементарно сміття винести, посуд помити, підлогу підмести, білизну заховати в шафу, а непраних – в ящик? Як же так?
Невістка Світлана розвела руками – а що такого? Подумаєш, безлад! Вона у себе вдома, живе, як хоче і може. Немитий посуд і брудну підлогу їй не заважають. Її чоловіка це влаштовує, а якщо не влаштовує, він цілком може забратися і сам.
Але після важкого робочого дня робити це він не поспішає. А чому за ганчірки та швабри після роботи або в свій законний вихідний повинна хапатися Світлана?
– Так зараз вони всі такі, молоді! – заспокоює Людмилу Миколаївну найкраща подруга. – У всіх пральки, пилососи, а толку немає. Забиратися в квартирі стало не модно…
– Ой, не знаю, у мене до цього часу цей кошмар в очах стоїть, – зітхає Людмила Миколаївна. – Жахливо засмутилася, навіть передати не можу… Аж голова розболілася і тиск піднявся. Я ж не олігарх теж. Так важко дісталася ця квартира, іпотеку довелося платити багато років, у всьому собі відмовляти. Ремонт теж встав в копієчку, хоча найпростіший, але все ж…
– Так розумію я все! – умовляє подруга. – Вся ця епопея з покупкою квартири на моїх очах же була…
– Я їм все, звичайно, висловила, обом, не соромлячись у виразах. І свасі подзвонила! Теж сказала, що дочка її – свиня натуральна. Так не можна. Сваха же лікар, чоловік її теж, чому вони не пояснили дочці, що жити серед відходів і цвілі можна? Це негігієнічно, як мінімум?
– Ну ось свасі даремно дзвонила точно! – зітхає подруга. – Навіщо? На що ти сподівалася?
– Може було, дарма, звичайно. Але мене так трясло, що я передати не можу! Зробити вигляд, що нічого не відбувається, я теж не могла… Завжди думала, що вже я-то буду ідеальною свекрухою. Для сина зробила все, що могла, рік майже не лізла до них… А тепер ось стала ворогом!
– Розумієш, проблема в тому, що ти чекаєш від дітей подяки! А ти не чекай. Подарувала квартиру – і забудь!Вони дорослі люди, нехай живуть, як хочуть! Подобається сидіти серед цвілі і недоїдків та хай сидять!
– Так зараз! – злиться Людмила Миколаївна. – Забудь… Легко сказати! Так, я чекаю елементарної подяки, а хто б на моєму місці не очікував? І ніякої квартири їм тепер дарувати не буду. Нехай свою купують і свинячат в ній! Безсовісні! Синові так і сказала – з’їжайте! Я краще квартирантів пущу. Більше порядку буде…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
