Я таки розшукала батька, який покинув маму з двійнятками на руках. До останнього я надіялась, що він роз’яснить ситуацію, чому вчинив саме так. Та відповідь, яку він озвучив, я аж ніяк не сподівалася почути. З того дня я викреслила його зі свого життя, як і брат. Але коли не стало мами я стала помічати, що Руслан йде тою самою дорогою що і батько. Я ще не знаю як, але моє завдання його повернути на хорошу дорогу!
Ну і що робити з моїм братом.
Наша історія починається з того, що моя мати виховала нас самотужки. Батька я не пам’ятаю, але це і не дивно, бо останній раз він нас бачив, коли нам було рік і два місяці. На долю мами випало ростити двійню, мене і мого на декілька хвилин молодшого брата Руслана.
Думаю, всі розуміють, що виховувати самотужки одну дитину це важко, а уявіть як це, коли виховати двох.
Моїй мамі прийшлося переїхати в село до бабусі, де ми жили перші чотири роки. Звісно, не все я можу пригадати з цих часів, але пам’ятаю точно, що бабуся була хорошою.
В невеличкий хатинці жили і бабця, і мама і ми, і сім’я рідної маминої сестри Олени. Коли ж в Олени почалися народжуватися діти про особистий простір можна було забути.
Саме тоді моїй мамі прийшлося переїхати в гуртожиток, і хоч я з братом була тоді мала, але точно пам’ятаю, що це було не найкраще місце, де малечі слід жити. Далі мати багато працювала, не знаю яким чином, але ми переїхали до квартири, де мій брат живе і досі.
Зрозуміло, що я і Руслан це були різні діти. Я вдалася більше в маму, а ось Руслан просто як дві краплі води схожий на батька.
Хоч я ніколи і не знала тата, але мама казала, що мій рідний брат і характером схожий на батька. Попри всі труднощі, я ніколи не чула, щоб мати нарікала на тата. Вона все одно була рада, що в неї є ми.
Подорослішавши, я намагалася знайти тата, але коли після декількох місяців пошуку я подзвонила за номером, на кінці якогось мав бути мій тато, мене охопив легкий мандраж.
Я очікувала, що батько розкається, або хоча б спробує попросити пробачення. А коли цей чоловік відповів, то сказав, що це було давно і неправда… він чітко дав зрозуміти, щоб я більше не дзвонила.
Та чесно, після розмови бажання дзвонити ще раз і не було. Взагалі тоді я дала собі обіцянку, що зроблю все що в моїх силах аби мої діти були щасливі і мали повну сім’ю.
Після розмови враження про батька дуже сильно змінилося, але я не хотіла так же сильно псувати уяву про батька в мого брата. Все-таки Руслану, як хлопцю фігура батька є дуже важливою.
В якийсь момент наше життя трішки почалося налагоджуватися. Я вийшла заміж народилася донечка Віка.
Руслан же був бунтівником, частенько пропадав десь з друзями, але мати змогла навернути його до гідного життя, так що мій брат одружився і в нього народився синок Микола.
Все було добре до одного моменту.
Два місяці тому пішла з життя наша мама. Ми розуміли, що це мало колись статися, адже мати важко працювала і незважаючи на втому і стан здоров’я – працювала, щоб забезпечити нам гідне майбутнє.
Всім важко, але я поринула в сім’ю, а мій брат в – гульки. Закінчилось все тим, що Руслан залишив дружину і сина. Він починає чинити, як наш рідний батько, залишаючи дитину без батька.
На моїх очах руйнується доля брати, але Руслан не слухає моїх порад, не хоче моєї допомоги.
І що мені робити? Невже я маю просто дивитися, як Руслан перетвориться на копію нашого батька, який нас покинув?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!