Я терпіти не можу не лише свою недолугу невістку, а й всю її величезну сімейку “адамсів”, як я звикла їх називати. Не судіть мене строго. Я хороша взагалі людина, але їх принципи життя виводять мене з себе.
Моя невістка з багатодітної сім’ї. В її батьків окрім неї є ще четверо дітей. Проживають вони у трикімнатній квартирі. Фінансова сторона бажає куди кращого. Кожен день в них починається з того, на чому ж би сьогодні зекономити.
Старші діти не мають вищої освіти, тільки школу закінчили. Молодші діти поки що навчаються ще у школі. А ось старші дочки вже давно заміжні, і приводять на світ тих дітей, один за одним…
У старшої доньки моєї свахи перед новим роком третя дитина народилася. В них два сина було, а ті вперто доцю хотіли, а моя невістка двоє дітей на той час на світ привела. Я вважаю, що в наш час це вже забагато.
В мене також троє дітей. Але колись часи були такі. До того ж, всі вони бажані та народжені з урахуванням того, що кожного вивчу та поставлю на ноги зі своїм чоловіком. А ось сваха моя про це зовсім не думає. Для неї головне кількість, а не якість. Вона переконана, що раз привела на світ, то більше вона їм нічого не винна, далі якось самі карабкайтеся.
Щоправда, сім’я у сватів доволі вихована, вони не мають шкідливих звичок, всі ходять на роботу, але вони не бажають добиватися чогось більшого в житті. Здобувати освіту вони не мають наміру.
Тому я думала, що моя невістка Уляна буде все робити для того, щоб дитина в неї була одна і крапка. Вона ж як ніхто розуміє, що таке купа дітей в хаті, і нема чого дати їм їсти.
Та тільки проблема в тому, що Уляна вирішила піти по сходинках своєї матері. Вона мені каже, що одна дитина це нічого, і потрібно хоча б троє. Я за голову взялася.
Тільки про те, хто забезпечуватиме дітей, вона зовсім не думає. Адже це дуже дороге задоволення. Я одразу синові говорила, щоб він поки що про дітей і не думав, бо треба було вирішити питання із тим, де жити. Ми з чоловіком подарували йому гроші на перший внесок за квартиру. Але Антон вирішив, що краще ще накопичити грошей. А згодом Уляна сказала, що вона знову при надії, хоча я постійно їм нагадувала, щоб не думали робити “необдуманих вчинків”.
Ну, взяв наш Антон квартиру в іпотеку, почали робити там ремонт. Минуло кілька років і Уляна знову нас “ощасливила”, що подарує нам онука чи онучку. Вони мене навіть слухати не хочуть… Антону нашому прийшлося змінити роботу на більш оплачувану, звісно, як можна стількох дітей потягнути на собі.
Але нашу невістку це мало турбує, що чоловік “зашивається”, щоб кінці з кінцями стягнути. Вона каже, що раз Бог дав дитинку, дасть і на дитинку.
Нашого Антона взагалі вже не впізнати, він майже не спить, заробляє гроші навіть у вихідні і свята. Сподівається, що як Уляна нарешті вийде з декрету, так він трохи видихне з полегшенням.
Як втихомирити невістку з тими дітьми?
Підкажіть що робити, бо сил в мене вже на це все дивитися немає.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
