Я тільки приїхала з Іспанії, де працювала двадцять років, тому на день народження до двоюрідної сестри я йшла зі сто євро. Та рідна сестра Ольги образилась на мене, бо виявляється, два місяці тому і в неї було свято. Могла б і їй приємно зробити. Я не стрималась, і сказала, що мені євро там на голову не падали.
Ця історія сталася раніше, але щось мені згадалося.
Я довгий час жила і працювала в Іспанії. Туди мене покликала подруга. Ситуація була важка. Діти ходили в школу. Чоловік то працював то байдикував. Про те, чим нагодувати дітей, думала переважно я.
Саме тому я і зважилась на ці заробітки, хоча було дуже лячно їхати в чужу країну.
На чужині я провела двадцять років з копійками.
Вивчила дітей, купила по квартирі. Все в них було, ну, окрім материнського тепла, признаю. Але нічого зробити не могла. Так зійшлися зорі.
Перед самою короною я повернулася в Україну і почала жити на Батьківщині заново.
Десь через місяць після того, як я повернулася з Іспанії, мене запросила на день народження двоюрідна сестра.
Я знала, що живуть вони не багато, тому подарунок не купляла, а подарувала сто євро.
На цьому торжестві була і її рідна сестра.
Ви не повірите, але коли ми залишились з Іриною наодинці, вона таким обуреним тоном сказала, що в неї два місяці тому також був ювілей. І якби я хоч трохи про неї думала, то не робила б такої різниці між сестрами, і їй такий конверт подарувала.
Мене це вибило з колії, ну чесне слово.
Я їй сказала те, що думала в той момент, і ні капельки не жалію.
– А може давай я буду за всі роки своєї відсутності конверти дарувати? Ти думаєш мені в тій Іспанії євро на голову падало?
Вона нічого не відповіла, але два місяці після мене ігнорувала.
Потім, рад не рад, треба було змиритися, що нічого від “багатої” родички не отримає.
І таке буває. Часто читала схожі історії людей, але ніколи б не подумала, що колись це торкнеться і мене…
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Після дня народження я почала питати у внука, чи хватило йому всіх подарованих грошей на смартфон. А потім кажу: тато ж тобі п’ять тисяч дав. А він такий здивований каже: які п’ять тисяч? В конверті лише тисячу гривень лежало. До того ж конверт був підписаний, і ніякої помилки бути не може. Я в тих нервах викликала сина до себе. Не хотіла це по телефону виясняти
- Коли не стало дочки, я почала судитися зі своїм зятем. Я думала, що зроблю йому послугу, взявши на виховання свого єдиного онука. Дмитрик був дуже схожий на Лілю, і це давало мені сили продовжувати жити. Позов я програла. Зараз Дмитрику п’ятнадцять. Батько відвіз його далеко від мене. Мабуть, я на таке ставлення заслужила. Я б все віддала, лиш би повернути час назад
- Моя свекруха виховує свого онука від першого шлюбу Ореста. Я його друга дружина. Колишня невістка після розлучення переїхала жити в Канаду. Мій чоловік виплачує на сина аліменти, але свекрусі цього виявилося мало. – Богданчик і полуничку хоче і черешеньку. – Я ж не стрималася, і натякнула, щоб до рідної мами звернулася по допомогу. І тут відкрилася таємниця, про яку я і не здогадувалася
- Мені було куди повертатися з Італії, дочка за гроші, які я надсилала, зробила з занедбаної маленької хатинки красиву і сучасну. Там були нові меблі і техніка. Олена з чоловіком і дітьми жила окремо. За всі ці роки я зробила все, щоб вона мала свій куточок. І здавалося б, живи та радій, але той спосіб життя, який вела сеньйора Беатріс, за якою я доглядала до останнього, не дає мені спокою до сьогодні
- Чоловік вклав 300 тисяч гривень у квартиру, яку свекор купив на своє ім’я. Я жила сама в обласному центрі, коли зібралася виходити за Ореста заміж. Тому майбутня зовиця допомагала мені приміряти весільну сукню. Дізнавшись, скільки воно коштує, вона, звісно, передала це своїй мамі. І ось у день, коли ми дізналися про стать майбутньої дитини, свекор змусив її зателефонувати мені. Свекруха витягла мед і сказала: “Ось беріть, і 500 гривень віддавайте відразу”. Я мед не переношу, і я просто його не люблю