Я тільки-тільки провела Мирона в останню путь, як мене набрав його син Андрій. Розмова закінчилась тим, що він дав мені деякий час, щоб я забралася з вже його будинку. Я стільки років в нього душу вкладала, а на старість літ опинилася на вулиці. А все через грубу помилку – ми жили з Мироном без штампу в паспорті. І тут мені на голову спала думка платити Андрію орендну плату!
Мені 59 років і я опинилася в дуже складній ситуації.
Після відходу у засвіти мого не офіційного чоловіка, я опинилася без даху над головою. Його син мене прогнав.
Я багато років жила зі своїм не офіційним чоловіком Мирославом. Ми не розписувалися, хоча й говорили про це. Але для мене це було безглуздо, і я не надала цьому жодного значення.
Але Мирослава раптово не стало, а я опинилася на дні. Я не очікувала, що мені доведеться переїхати з будинку, в якому я жила з ним багато років.
Я пам’ятаю, як цікаво ми познайомилися з Мироном. Я зустріла його на виставці в галереї і подумала, що він автор картин, тому що він підійшов до мене зненацька і почав із захопленням розповідати про всі картини.
Я дуже сміялася, коли він сказав мені, що він, звичайно, не автор, але він хоче зі мною зустрітися.
Я була давно розлучена і нікого не мала, а дружина Мирона покинула його і жила за кордоном.
Наступного дня ми разом пішли випити кави та поговорили про мистецтво. Він міг говорити про нього з такою чарівністю, що я відразу закохалася в нього.
Ми почали зустрічатися, і незабаром він попросив мене переїхати до нього. Видно було, що там не вистачає жіночої руки, тому я намагалася зробити там затишно, щоб ми могли гарно жити.
Я не думала жити з ним “на халяву”, але Мирон наполягав, що я нічого не буду платити. Після цього я принаймні переконала його, що я буду відповідати за закупівлю продуктів і деяких побутових речей.
У мене з колишнім чоловіком було двоє дітей, а у Мирона був один син. Іноді всі збиралися у нас, і було дуже весело. Я була така щаслива.
Протягом багатьох років ми жили в абсолютно щасливих стосунках, коли Мирон запитав мене, чи думаю я про заміжжя. Мені це взагалі не спало на думку.
Я вже почувалася старою для таких речей, і, думаю, навіть діти сміялися б з мене, хоча вони добре ладнали з Мироном.
Тому я йому сказала, що мені не потрібен ні папірець, ні каблучка. Він таки прийшов наступного дня і подарував мені золотий ланцюжок і сміявся, що це як заручини.
Але одного дня мій світ завалився. У Мирона почались проблеми зі здоров’ям, і його не стало, незважаючи на зусилля лікарів. Я ходила, наче з мане хтось витягнув душу.
Це було найгірше, що я коли-небудь відчувала. Я попросила дітей допомогти мені з прощальною церемонією, бо сама не могла справитись морально. Я навіть не знала, чи зможу туди поїхати, але діти мені допомогли, і я якось пережила.
Навіть через місяць я не могла оговтатися від його втрати. Одного разу мені подзвонив син Мирона Андрій.
Він сказав мені, що йому шкода, але мені доведеться виїхати, тому що будинок перейшов до нього після відходу батька. Це мене трохи спантеличило.
Він, звісно, мав на це право, але в нього була своя квартира, і він знав, що я кілька років жила з Мироном, і допомагала йому її ремонтувати. Але ми не були одружені, і це стало головним каменем спотикання.
Я хотіла домовитися з ним, щоб щомісяця надсилати йому трохи грошей, щоб він здавав його мені в оренду, але він відмовився.
Він не хотів підштовхувати мене, але сказав, що він і його дружина хотіли б переїхати наприкінці місяця, до якого не залишилося й двох тижнів.
На той час я не знайшла нового дому і змушена була на деякий час поїхати до дочки.
Я не розумію, чому він повівся зі мною так нахабно?
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
