Я тільки-тільки змирилася з вибором сина, через більше ніж двадцять років, а Ліза взяла та й покинула мого Тарасика, переїхавши з середущим сином до Польщі, ніби то на навчання. Але я то знаю правду. Ні стида ні совісті! Невістка навіть на весілля старшого сина не приїхала. Від нареченої все, як годиться, і мама і тато, а мій Тарас з опущеною головою всю забаву відходив. Дуже мені шкода сина, дуже!
Коли мій Тарас повідомив, кого приведе в хату, бо вже “опузатив”, я ледь не посивіла в ту ж хвилину.
Щоб ви розуміли, Ліза ця, з такої сім’ї – борони Боже…
Ми живемо в селі. Мій чоловік і господар славний, і батько хороший. Сам хату таку велику збудував. Сходи дубові ручної роботи тільки чого варті.
Чоловік мій мав гарну зарплату, зараз пенсію. Я також все життя лаборантом в сільській амбулаторії пропрацювала.
В нас два сина, як орла. І виховали і вивчили.
Чоловік спеціально хату на два поверхи гнав, щоб два сини з нами залишилися жити.
Правда, молодший таки поїхав з дружиною до міста, але живуть добре, нічого не скажу.
А ось старшому Тарасу так не пощастило.
Ліза ця, з такої сім’ї, де і мама і тато нічого не варті. Мама дояркою працювала, тато корови на фермі пас.
Хати за своє життя не спромоглися побудувати, ні квартири купити.
Я була проти такої невістки з самого початку. Але син мене слухати не хотів.
Поселилися “молодята” на другому поверсі. Кухня була на першому.
Невістка ходила, як пава по нашому подвір’ї, ще б пак, з такого “бараку” перейти в замок.
Я її відганяла від свого сина, як могла. На мене не діяли навіть діти, два мої онуки, які народилися рік за роком, бо Ліза не хотіла йти на роботу.
Коли старшому було 17, вона привела на світ ще й дочку.
Всі так тішилися появі дівчинки в домі, одна я знала, що довго це щастя тривати не може.
Всі соки з мого сина вона тягнула. Тарас схуд, на пучку духу. Треба ж було своїй принцесі догодити. Ліза і за кордон кожного року з дітьми їздила, але без Тараса, той мав гроші заробляти.
Ох і мала я з нею.
Коли середущий син закінчував школу, прийшло їй таке в голову, щоб він вчився в Польщі. Все в неї вийшло, бо задум був куди інакший. Поступання сина було лише приводом.
Як поїхали вони два роки тому, так ще не повернулися.
Дочку вона також з собою забрала. Старший син рік тому одружився, так вона навіть не приїжджала, бо щось їй піде не так, в неї там якісь документи. Я не могла на Тараса дивитися на весіллі. Свати, як свати і мама нареченої і тато, а мій, як сирота казанська.
Я ж вже змирилася з такою невісткою. Ну чого вона його лишила?
Кажуть, Ліза там вже когось має, і я не здивуюся, якщо це правда… Мій син ходить тепер по селу, опустивши голову. Шкода мені його, дуже шкода.
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua