Я тільки закінчила розмову на цю тему з бабусею, як зателефонувала рідна сестра Олени. – Невже тобі не шкода сестри? Вона багатодітна мама. Ти ж знаєш, що її покинув чоловік. Не можна бути такою черствою. У тебе є можливість подарувати стару автівку їй, а хоча ні, не Олені, а її трьом дітям. – А мені все згадуються моменти з дитинства, і не тільки: “Яка Олена розумничка!”, “Бери приклад з Оленки!”, Олена вже заміж вийшла, а ти все в дівках сидиш!”.
Мене постійно порівнювали з двоюрідною сестрою. Я на цю Олену й дивитися не хотіла. Так образливо було.
– Олена вчиться добре, допомагає мені по господарству, добра і посидюща. А ти б тільки в ляльки гралася, – говорила бабуся.
– Олена мамі допомагає, поважає її. Ось вчора мені пиріжків з капустою принесла.
Уявляєш, твоя однолітка, а сама спекла. І посуд миє, і пил витирає, – повторювала мама.
– Олена стане економістом. Ось це професія! А ти! Дизайнер!
– Ох і придумала, – сміявся з мене тато.
Після закінчення університету я почала працювати в ЗМІ, а сестра менеджером в якомусь невеликому офісі.
– Ось у Олени робота, сидить на одному місці і гроші отримує. А ти по країнам мотаєшся, як білка в колесі, – говорила мама.
Я мовчала. Незабаром купила собі квартиру і з’їхала від батьків – тоді моє життя і налагодилася, адже я не чула цих постійних докорів. Потім я придбала свою автівку, зробила ремонт, відпочила на Кіпрі, а про Олену я нічого не чула.
Я підробляла в декількох агентствах, тому зарплата у мене була хороша. Після чергового відрядження я навідалася до батьків і дізналася, як справи у двоюрідної сестри.
Бабуся купила їй однокімнатну квартиру. Олена вискочила заміж, покинула роботу і почала заповнювати свій материнський ресурс. Родичі вважали, що вона на правильному шляху, а я зі своєю свободою і кар’єрою залишуся старою дівою.
Олена на той час вже мала двоє дітей. Звісно, в однокімнатній квартирі стало тісно – подарувала їй бабуся двокімнатну. А коли Олена привела на світ третю дочку, чоловік зібрав валізи і попрощався з нею. Жила вона в свої 32 роки на жалюгідні аліменти і економила на всьому. Я за цей час змінила машину, купила будиночок за містом і добралася до керівної посади.
– Віддай Олені свою автівку, їй дітей треба возити. Ти собі на іншу заробиш, – сказала бабуся.
– З якого це дива? Я працюю, гроші відкладаю, мені просто так ніхто автівки не видає.
– І не упирайся, Олені важко одній з трьома дітьми. Їй машина більше потрібна, ніж тобі.
– Бабусю, хочеш – даруй машину своєї Олені, а у мене інші плани. Треба було думати головою…
Мене назвали поганою сестрою. Їй і так все допомагали, а я сама всього добивалася. Чому я повинна щось їй віддавати? Поки я розмірковувала на цю тему, пролунав дзвінок – це була Олена:
– Привіт, сестричко! Чула, ти собі автівку нову купила. Віддай мені стару? Я вийду на роботу і розрахуюся з тобою. Твої ж племінники на ній їздити будуть. Подбай про них. У тебе своїх дітей немає, ти повинна піклуватися про моїх.
– Я повинна? Я нікому нічого не винна. Вибач, але я змушена тобі відмовити.
Цього разу навіть мама мене підтримала. Вона завжди лояльно ставилася до племінниці, але в цей раз родичі явно перегнули палицю.
– Вистачить, – сказала мама!
Поки ми з нею обговорювали цю тему, мені зателефонувала її сестра:
– Не соромно? Треба допомагати багатодітним мамам! Своїх дітей немає і сестрі допомогти не хочеш.
Я заблокувала всі номери і вирішила обірвати зв’язок з родичами. Олена нехай хоч 10 дітей має, це її справи. А в моєму житті мої правила.
А що ви скажете з цього приводу? Потрібно допомагати родичам в таких ситуаціях?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
