Дмитро на кухні підігрівав собі обід, а я відпочивала, оскільки сил щось робити вже не було, останній місяць, як-не-як. Коли в коридор після школи забіг Ромчик, я відразу зрозуміла, що сталося щось не хороше. Він був заплаканий. Чоловік вислухавши його, побіг на вулицю. Благо, баба Стефа ще сиділа на лавці.
Ліля та Дмитро були такі щасливі! Вони познайомилися, закохалися та одружилися. Жили вони просто чудово. Вони мали свою квартиру, гарну роботу з чудовою зарплатою. Звичайно, був автомобіль.
Вони часто їздили на різні курорти. Разом вони прожили чудово вісім років. І ось два роки тому вони задумалися про те, що настав час їм ставати батьками. Але лелека до них не поспішав, і тому Ліля пішла на обстеження. Лікарі лише розводили руками.
– Нам дуже шкода, але ви не зможете подарувати чоловіку дитинку.
Після цього відносини між ними стали змінюватися в гіршу сторону. Дмитро намагався більше часу проводити зі своїми друзями. Він став ходити до бару, став часто затримуватися на роботі. А Ліля весь час лила сльози.
І ось одного разу вона зрозуміла, що треба серйозно поговорити із чоловіком.
– Дмитре, нам треба з тобою серйозно поговорити!
– Я тоже так думаю!
– Я не хочу тебе втратити. Але ж ти бачиш, які у нас стали з тобою стосунки. І я знаю, що це я в цьому винна. Тому що я не можу подарувати тобі дитину. Я хочу, щоб ми з тобою всиновили дитину. Бажано, щоб це була зовсім маленька дитина. Ти подумай над моїми словами. Я прийму твоє рішення. Дмитро, посміхнувся, обійняв Лілю і сказав:
– Мені не треба над цим довго думати! Я дуже тебе люблю і я згоден! Завтра ж почнемо збирати документи!
Ліля була дуже вдячна своєму чоловікові за кохання, за підтримку та розуміння.
І ось розпочався новий виток у їхньому житті. Вони шукали малюка та оформляли необхідні документи.
Весь цей час Ліля ходила, підкладаючи собі під одяг накладний живіт, щоб у сусідів не виникло питань, звідки у них взялася дитина. Батьки Лілі та Дмитро повністю їх підтримали.
Ось нарешті вони усиновили дитину — хлопчика. Кароокий Роман був дуже схожий на Дмитра. Це була просто якась неймовірна схожість.
Роман ріс чудовим малюком: дуже розумним і спокійним, навіть, незважаючи на те, що всі його дуже балували: і батьки, і бабусі з дідусями.
Він чудово навчався у школі, і завжди радувала своїх батьків. І ось коли Роман був у третьому класі, вони всією сім’єю поїхали на море. Відпочили вони просто чудово. Повернулися додому дуже задоволені відпочинком. А за два місяці Ліля раптом дізналася, що вона при надії. Це була чудова новина! Лікарі сказали, що у них має з’явитися дівчинка.
Дмитро сказав Роману:
– У тебе буде маленька сестричка! Ти мусиш допомагати нам її виховувати і мусиш її захищати!
Роман цим дуже пишався і з нетерпінням чекав на появу малюка. І ось одного разу він повертався зі школи, а на лавці біля під’їзду сиділи бабусі – сусідки. І ось одна з них, баба Стефа покликала Романа.
– А це правда, що твоя мати чекає дитину?
– Так правда! У мене скоро буде сестричка!
– Бідолашний! Сиріточка! Ось у них з’явиться дитина, і вони тебе назад у дитячий будинок відвезуть!
Роман розплакався, коли почув.
– Я не сирота! Мої батьки мене люблять!
І Роман побіг додому. Ліля та Дмитро були вдома. Ліля почувала себе не дуже добре: вона ж була вже на останньому місяці, і їй було дуже важко ходити. А тут прибіг заплаканий Роман. Ліля та Дмитро кинулися до сина.
– Що трапилося? Ти впав? Тебе хтось образив?
– Бабуся Стефа сказала, що ви взяли мене з дитячого будинку. І коли у вас буде своя дитина, ви мене назад віддасте! Невже це правда?! Ви ж мене не віддасте назад?
– Звичайно ж ні! Синку, ми дуже тебе любимо! – Почала заспокоювати хлопчика Ліля.
Дмитро розлютився, вибіг надвір і сказав:
– Ви що собі дозволяєте? Навіщо ви це зробили?
– Я сказала вашій дитині правду! А навіщо ви його обманюєте?
– Ви зробили поганий вчинок! Роман – наш син і ми його дуже любимо! Не смійте так говорити.
І тут раптом Дмитро почув дивний звук. Він побіг додому. Ліля перенервувала, і їй стало не добре. Дмитро викликав швидку допомогу. Коли Дмитро посадив дружину в машину, він сказав бабі Стефі:
– Моліться, щоб все було добре!
Але, на щастя, все закінчилося благополучно. Незабаром на світ з’явилася маленька чудова дівчинка Софія.
– Ура! У мене тепер є сестричка! Я її нікому не дозволю кривдити! – радісно вигукував Роман.
З того часу минуло багато років. Роман виріс, став гарним хлопцем. Він просто неймовірно схожий Дмитро. А Софія дуже схожа на свою маму Лілю. Роман завжди оберігає свою сестру, і Софія просто любить свого брата. А нещодавно Софії виповнилося 16 років. Роман закінчив університет і привів додому свою наречену, щоб познайомити її з батьками. Наречена Романа, Мирослава, всім дуже сподобалася.
Вони почали готуватися до весілля. А ось нещодавно Дмитро повертався після роботи додому. Його покликала баба Стефа.
– Ти пробач мені! Стара я, може, скоро відійду у інший світ. Я не хочу з такою важкістю відійти. Вибач мені, образила я тебе дуже.
– Бог вам суддя. Я на вас не ображаюся. Але кому потрібна була ваша правда? Адже вас ніхто її не просив говорити!
Фото ілюстративне
