Я того дня була без настрою. Ну яка може бути радість, коли грошей вже майже не залишилося, а обіцянка купити Лук’янчику машинку, повинна бути виконана. – Ще декілька днів протриматися, і Дмитро отримає зарплату, – сама себе втішала я. Забігши на хвилинку в кав’ярню, помітила свою подругу дитинства, яку не бачила вже багато років. “Попили” разом кави, на свою голову. Більше у мене немає подруги.
***
Моя племінниця, завжди дуже весела і доброзичлива, на цей раз зустріла мене з сумним виразом обличчя. На моє запитання, чи не захворіла вона, заперечливо похитала головою. Ну, думаю, сама все розкаже, якщо захоче.
Дістала принесені булочки з маком, які вона любить, і поставила чайник. Як я і розрахувала, за чаєм вона поділилася своїм смутком.
Вчора поїхала вона в торговий центр, купити своєму синові давно обіцяну іграшку. Грошей багато не було. Пару сотень. Зарплата у чоловіка тільки через три дні. А сама вона тимчасово не працює.
Походила вона по центру, прицінилася до машинок. Одну вибрала. Але перед покупкою захотіла кави випити.
Так як грошей було обмаль, взяла тільки чашечку капучино, і сіла за стіл. І тут побачила свою подругу.
Зраділи обидві, давно не бачилися. Племінниця покликала бармена і коли він підійшов, замовила ще одну чашку кави для подруги.
– Ой, ні, – зупинила бармена подруга, – кава потім. Принесіть мені, будь ласка, салат “Цезар”, і курку з горіховим соусом. Щось я зголодніла!
Подруга засміялася, і стала базікати про те, про се. Про різне. Племінниця теж відповідала, пила свій капучино.
Замовлення принесли швидко. Подруга з апетитом стала їсти.
– Ти чому не замовила? Смачно! – запитала вона.
– Мені не хочеться. Рано ще для обіду, – відповіла племінниця. Не розповідати ж подрузі, що у неї після покупки машинки для сина, майже нічого не залишиться. А до зарплати ще кілька днів.
Про все вони поговорили, кави попили. Бармен виписав рахунок і підніс до столика. Поклав на стіл і відійшов. Гроші на себе, у племінниці лежали напоготові, в сумці. Подружка ж спокійно сиділа, підфарбовуючи губи.
– Ну що, підемо? – запитала племінниця і піднялася зі стільця.
– Підемо, – з готовністю підхопила подруга і теж встала, закинувши сумку через плече. Спроби дістати з сумки гроші вона не зробила. Рахунок все так і лежав на столі.
Племінниця зробила крок в сторону. За нею попрямувала і подруга.
– А заплатити? – не витримала племінниця.
– Ну, заплати, я тебе почекаю, – легко відповіла подруга і повернулася до виходу.
– Стій, Маріє, – зупинила її племінниця.- Ти, що хочеш, щоб я за все заплатила?
– Ну, так! – простягнула Марія, здивовано округливши очі – А ти чекаєш, що я це зроблю?
– Взагалі, це твоє замовлення. Я тільки каву випила!
– Так, але ж ти сама мене за столик запросила! Ти що, забула?
– Але я тебе запрошувала кави попити, а не обідати!
– Ну, вибач, що поїла! – обурено промовила Марія.- Не знала, що ти не нагодуєш…
– Маріє, ти про що зараз? Ми ж не в мене вдома?
– Мені дуже шкода, що ти стала такою, моя колишня подружка Надя, – промовила Марія, підкресливши слово “колишня”. – Але грошей у мене зараз немає. Наступного разу нагодую я!
Вона повернулась і пішла, тупаючи каблуками.
Надія заплатила за все і повернулася додому. Ні про яку машинці, звичайно, і мови вже не було. До зарплати б дотягнути.
– Я все ще не можу зрозуміти, може я була неправа? – зітхала племінниця. – Дійсно, я сама її запросила. Але ж я їй тільки каву хотіла запропонувати! Вона і сама могла здогадатися, раз я п’ю каву!
Я заспокоїла її, як могла. Особисто я розуміла, що подруга відмінно знала, що робить.
Тепер уже “колишня” подруга.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
