Я того дня отримала зарплату, і зняла з карточки, щоб перекрити кредитні гроші. Вони лежали в сумочці, і я навіть подумати не могла, чим все це обернеться. Я ненадовго зайшла до сусідки, а коли повернулася, Максимка в кімнаті вже не було, як і грошей. Зідзвонившись з Романом, він заспокоїв мене, що все владнає. Мені соромно про це писати, але я рада, що все склалося саме так, і Максим опинився там, звідки ми його взяли.
Я довго вагалася, розповідати про це чи ні. Мені соромно, але у мене не було вибору. Я хотіла ощасливити дитину з дитячого будинку, але надовго мене не вистачило – я повернула її назад. Розумію, що зараз обрушиться на мене шквал бруду, але мені потрібно у всьому зізнатися.
Розповім все по порядку. Я в шлюбі вже не перший рік. У мене є дві дочки-школярки. Я гарна мама, любляча і турботлива. Я займаюся з ними, граю, вожу на гуртки. Мій чоловік Роман мріяв про сина, але так і не вийшло мені його подарувати.
Я запропонувала Роману усиновити дитину. Звичайно, на збір документів пішло багато часу, але коли ми побачили свого хлопчика, були готові на все. Йому було 7. Довгий час малюк жив на вулиці, оскільки “батьки” вигнали його з дому.
З перших днів я взялася за соціалізацію Максимка. Я записала його в школу, на футбол і почала налагоджувати його душевний стан. Спочатку він здався мені зразковою дитиною, а потім його, як підмінили. Хлопчик почав ламати іграшки, малювати на стінах, їсти руками і пакостити спеціально. А потім вийшов з квартири і пропав. Я бігала по району і шукала його по всіх підвалах.
Плакала і картала себе у всьому. Але я ж навіть подумати не могла, що він на таке здатний. Знайшла його в якомусь закинутому будинку.
Привела додому, почала відмивати і проводити виховну бесіду. Саме тоді я і усвідомила, що поквапилася з рішенням усиновити дитину.
Коли Максим пішов в школу, ситуація лише погіршилася. Вчителька щодня скаржилася на мене, говорила, що таким дітям не місце в звичайній школі. Я звикла до хороших оцінок і похвали, а тут на мене лилося купа звинувачень і докорів. Мені було так соромно, що навіть слів бракує, щоб описати. Я записала Максима до психолога, так і сама сходила на кілька сеансів.
Мені було важко на душі. Я відчувала себе поганою мамою, адже Максим взагалі не такий, як я хотіла. Дівчата постійно плакали через його витівки і просили відвести його назад. Чоловік взагалі не брав участі у вихованні сина, і це провокувало вічні “бурі” в квартирі.
Одного разу я помітила, що з моєї сумки пропала пристойна сума.
Ці гроші я повинна була закинути на кредитну карту. Коли я увійшла в кімнату сина, я зрозуміла, що Максим знову втік, ще й речі свої прихопив. Роман того дня взяв вихідний, щоб все залагодити, а я через всю цю ситуацію лягла в клініку.
Роман зателефонував мені і сказав, що все владнав. Я не стала його розпитувати, адже була не в змозі. Як з’ясувалося пізніше, він відвіз Максимка туди, звідки ми його взяли.
Мені соромно це говорити, але я лише зраділа цій новині. Мені було шкода мою сім’ю, адже ми весь цей час не жили нормально. Мене мучить совість, друзі плітки розносять, тому ми плануємо переїзд. Тільки ось від думок своїх нікуди втекти не вийде. На жаль.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
