Я того дня себе настільки погано почувала, що буквально не могла піднятися з ліжка. Чоловік у мене люблячий, тому відразу ж запропонував нашу чотирирічну Катрусю відвести до своєї мами. Ірина Анатоліївна не була проти лишній час поняньчитися з онучкою. Ввечері вони приїхали, і все б нічого, та дитини я не впізнала.
Дочка була дивна і замкнута, що зовсім для неї нетипово. Не відповідала на прямі запитання та не розповідала, що робила у бабусі, чим її годували і взагалі. Ніби це була зовсім не моя дитина!
Все прояснилося після слів виховательки з дитсадка. Вона сказала мені, що Катя сказала одній дівчинці, що виллє їй суп на голову, якщо вона не буде їсти. А раніше донька завжди поводилася дуже дружелюбно, не виявляла нічого подібного до інших дітей.
У цей момент я зрозуміла. Швидше за все, так з нею поводилася бабуся. Я завжди знала, що характер свекрухи не найпростіший.
Вона має свої доволі дивні погляди на виховання, Ірина Анатоліївна завжди дає поради, про які ніхто не просив (і іноді ці поради відверто не дуже хороші), на які ми давно перестали звертати увагу. Але таке поводження зі спокійною загалом дитиною — це вже перебір!
Так, свекруха часто бачиться з онукою, може не знати всіх її звичок і особливостей характеру, реакцій на різні страви. Але хіба можна так сильно лаяти дитину через таку дрібницю, як їжа? Навіть вихователька краще знає мою дитину, ніж рідна бабуся. У мене більше довіри до сторонньої жінки, ніж до мами чоловіка.
Я поговорила з Катериною і пояснила, що така поведінка неправильна. Жодна людина у світі не заслуговує, щоб їй на голову виливали суп. Це дуже некрасиво.
Катя погодилася зі мною і пообіцяла більше ніколи не казати подібних слів.
А як у вас з цим справи? Заставляєте дитину їсти, коли вона цього не хоче?
Фото ілюстративне
