Я того дня вела молодшу донечку в садочок, і відчула щось неладне. На наступний день я дізналася, що ношу під серцем дитя. Чоловік новині був щасливий, а коли дізнався, що буде син, так взагалі носив мене на руках, у нас же перші дві донечки, а тут – продовжувач роду. Дев’ять місяців минули швидко та легко, а ось після появи дитяти на світ, життя перевернулося догори дном. – Потрібно зробити деякі дослідження. Є підозра на синдром…
***
Я була єдиною дитиною в сім’ї. Але все своє життя хотіла братика чи сестричку. Іноді дуже нудно було одній. Я заздрила своїм друзям, у яких були брати чи сестри. Хоч вони і часто лаялись, але все рівно любили один одного. Тому коли я вийшла заміж, то твердо вирішила, що у мене буде як мінімум троє дітей. Чоловік також був не проти.
З чоловіком ми разом вже сім років. За ці щасливі роки спільного життя у нас народилося двоє чудових дітей. Одним прекрасним весняним днем я вела дітей в школу і помітила, що якось погано себе почуваю. А під вечір мені і зовсім стало не добре. Я вирішила перевірити, чи не при надії я. Адже симптоми були схожі. Коли чоловік прийшов з роботи, я повідомила йому радісну новину: у нас буде ще одна дитина.
Третя вагітність проходила добре. Ми з чоловіком були дуже щасливі. На останньому тижні мене привезли в пологовий будинок. Я чекала появи малюка на світ. Все пройшло добре. Але після появи дитини на світ почалися проблеми.
Я не почула плач дитини. Це дуже мене налякало. Лікарі намагалися зробити все можливе, щоб врятувати дитину. Через кілька хвилин я почула плач малюка. Я зітхнула з полегшенням. Але далі сталося… Лікарі сказали, що у моєї дитини може бути синдром Дауна. Вони відразу ж призначили багато аналізів, щоб перевірити свої здогади.
Коли прийшли результати аналізів, я ще довго не могла заспокоїтися, постійно плакала. Підтвердився не тільки синдром, а й ще багато незрозумілих діагнозів. Лікарі зробили приголомшливу заяву. Вони сказали, що моя дитина жити не буде. Якщо я не хочу зіпсувати собі життя, то мені варто від неї відмовитися. Я не могла повірити в те, що почула. Ніякої мови про відмову і бути не могло. Це був мій малюк, якого ми з чоловіком любили більше життя.
Далі моїй дитині зробили операцію. Але вона пройшла не зовсім успішно. Потрібно було ще одне хірургічне втручання. Зараз моєму малюку 5,5 року. Він дуже відстає в розвитку, в порівнянні з іншими дітьми. Ми чекаємо ще одне дуже важливе оперативне втручання. Ми з чоловіком намагаємося не падати духом, знаходимо сили, щоб впоратися з цією важкою ситуацією.
Зараз у нас з чоловіком четверо прекрасних дітей: дві доньки, і два сина. І якщо доля надасть мені можливість стати матір’ю ще раз, я не відмовлюся. Незважаючи на всі труднощі, які я пережила в житті. Адже ми з чоловіком завжди хотіли мати велику сім’ю.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
