Я три роки зустрічаюся з хлопцем, дуже його кохаю. А ось не розумію тепер, коли ми стали жити разом: це він такий економний і це добре для майбутньої родини, чи цей чоловік – неймовірний скупердяй і скнара?Ми обоє працюємо, я витрачаю свої гроші більше на домашні всякі потреби: то хочеться купити новий столик або нове покривало, чайничок чи ще там щось. Завжди відкладаю певну суму на ось на такі витрати для комфорту і душі. Коли півроку тому ми заговорили про весілля, все – Вітю стало не впізнати!
Коли ми з Віктором тільки почали зустрічатися, все було добре: ходили в кіно, в ресторани, він мене сам запрошував кругом. Одним словом, ми дуже гарно проводили час.
Минуло три роки і все змінилося. Ми обоє працюємо, я витрачаю свої гроші більше на домашні всякі потреби: то хочеться купити новий столик або нове покривало, чайничок чи ще там щось.
Не скажу що я марнотратниця, але завжди відкладаю певну суму на ось на такі витрати для комфорту і душі.
Коли півроку тому ми заговорили про весілля, все – Вітю стало не впізнати!
Він дуже хороший, добрий, завжди мене розуміє. А розбіжність у нас вв одному – в грошах.
Я не прошу у нього грошей, мені вистачає своїх, але я вважаю, що вдома має бути скарбничка в якій завжди повинна лежати певна сума грошей, така собі заначка.
Віктор проти категорично, пояснює це тим, що гроші краще тримати в гаманці а не ховати їх по шафках. Він не купує додому нічогісінько, а коли чогось немає, запитує: “А ти чому це не купила?”
Буквально позавчора провела експеремент: попросила у нього грошей на перукарню тисячу гривень, він запитав “А що, у тебе вже немає грошей?”
Я кажу: ні,вже не має. Вітя гроші нехотя дав…
Звичайно, гроші я не витратила. Прийшла додому від подруги, яка мені зачіску зробила, а гроші прибрала в вазочку. А сьогодні Вітя повернувся додому і так і не заправивши машину, сказав.Ґ ні за що було. Я віддала йому його ж гроші, бачили б ви його очі!
Так ось думаю, він щось зрозумів? І що ж мені робити, так і виходити заміж за скупердяя, якого дуже люблю?
От чесно, я розгублена. Бо кохання коханням, та мені ж цією людиною все життя жити, дітей народжувати…
Чи підходить мій Вітя для сімейного життя?
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
Недавні записи
- Вже було назначено дату весілля, ми з Лесею вирішили побратися 25 листопада. І раптом батько запрошує мене в ресторан на вечерю, сказав, аби я прийшов сам для серйозної розмови. Виявляється, в моїй родині є таємниця. І як тепер бути – я не знаю. Батько хоче вписати його у спадок
- Коли всі гості розійшлися до мене на кухню зайшла свекруха і давай усіх наших друзів хвалити, а ось на мене “болото лити”. – Ти себе взагалі в сукні хоч іноді бачиш? Ти ж жінка! Та на Маринку любо глянути! – З того моменту зчинилась “буря”. Навіть не знаю, чим би все це закінчилось, якби не втрутився чоловік. Тепер Олена Василівна чекає від нас вибачень. – Ну-ну, побачимо ще, до кого ви звернетесь, коли потрібно буде з Вікусею посидіти!
- В неділю мама нас усіх запросила до себе на піцу. Ми сиділи, багато розмовляли, але згодом я помітила одну “цікавинку”. Річ у тім, що мама ставитися до моєї доньки так, як ставилася до мене в дитинстві. – Любі мої, ходіть сюди з книжечкою і по черзі покажете мені, як ви читаєте!, – сказала вона моїм племінникам. – Розумнички! Ви заслуговуєте на гарні подарунки від Миколайка, – сказала вона їм. А моєї Емілії для неї ніби й не існувало, хоча в тої чимало талантів!
- Коли чоловік вже був лежачий, наша дочка єдине чим допомогла, так це купила ортопедичний матрац. При першій же можливості Леся наголошувала на його ціні. Грошима на лікування скидалися всі, окрім рідних дітей, але я мовчала. І ось вже який час, як мого Гриші не стало. Матрац цей чищенню не піддавався, тому я його відправила на горище. І ось коли я Лесі пожалілася на спину, та мені сказала його зняти і лягати спати. Певне таких дітей, як в мене, ні в кого нема. Сльози так і линуть через обіду!
- Поки мама ходила з Дмитром Павловичем на каву, чи в театр і кожен платив сам за себе, я була спокійна. Але місяць тому моя майже сімдесятилітня мама вмовила “коханого” поїхати на екскурсію до Польщі. Той грошей не мав, і мама не придумала нічого кращого, ніж оплатити тур самостійно. Брат просто сміється, і каже дати мамі спокій, але я бачу, як той чоловік її просто використовує. Коли вона залишиться без копійки, хто її доглядатиме?