Я тримала сина на руках і з боязню чекала візиту свекрухи. Подумки я вже уявляла, як вона єхидно буде посміхатися. Ще б пак, її син нарешті одумався, і “викотив” з дому дружину, яку вона, м’яко кажучи, не любила. Але все пішло в геть інше русло. – Ти що надумав? Дружину з немовлям на вулицю? Ні, такого не буде. Забирай свою “швабру”, – так вона назвала “нову любов” Степана, – і щоб ноги твоєї в цьому домі не було.
Всі дев’ять місяців і поява на світ дитини далася мені не просто. За цей час я набрала всього 10 кг, і це було цілком нормально. Тільки незадоволеним був мій Степан. Настільки незадоволеним, що почав навіть відкрито про це говорити. Йому ж легко було говорити – він батько, а не мама.
Тепер кожне слово Степана супроводжувалося неприємними словами на мою адресу. У день виписки він подивився на мене з відразою і зажадав, щоб цього живота через тиждень не було.
Але живіт нікуди не зникав – я була товстою і не могла дивитися на себе в дзеркало. Степан казав, що я так сильно ожиріла, що йому навіть огидно дивитися на мене. Він навіть почав спати у вітальні на дивані, щоб мене не бачити. За його словами, я була настільки жирною, що сама ледве-ледве поміщалася в ліжку.
Я б сама рада скинути кілька кг і бути такою ж стрункою, якою завжди була. Але я змушена була чекати мінімум два місяці, щоб почати займатись спортом. Мені не можна було важкого піднімати. Найважче, що я могла собі дозволити тримати – нашу дитину.
Все дійшло до такого маразму, що Степан просто одного разу повернувся додому з якоюсь дівчиною і сказав мене піти. Я в була сама не своя, стояла і дивилася на них, не в змозі поворухнутися. Степан заявив так:
– Тепер зі мною буде жити моя нова красуня, а ти можеш поїхати сьогодні ж! Збирай свої речі і йди якомога далі.
Я не мала уявлення, куди піти. До батьків я не могла піти – вони самі жили в маленькій квартирі, не могли ж вони і мене прихистити у своєму маленькому будинку. Подруг у мене зовсім не було – з ними я вже давно перестала спілкуватися.
Залишалася лише свекруха – людина, яка мене, м’яко кажучи, недолюблювала. Вона не пропускала можливості “зачепити мене, присоромити за що-небудь. Коли я очікувала її у нас в гостях, я просто влаштовувала швидке прибирання, щоб уникнути її причіпок, але й в той момент мені не щастило. Вона завжди знаходила привід для причіпок.
І ось як мені піти в будинок цієї жінки, яка буде тільки рада моїй ситуації
Почала швидко речі збирати, щоб виїхати в невідомість. З кімнати чую, як Степан розмовляв зі своєю мамою і потім зайшов до мене і зажадав почекати свекруху, яка сама хоче вигнати мене. Ну вже ні, такого задоволення я їм не принесу. Я почала ще швидше збиратися.
З’явилася на порозі свекруха і перше, що вона зробила – “ляснула” свого сина.
– З дуба рухнув, чи що? Зовсім з розуму вижив! Виганяєш свою дружину з немовлям на вулицю. Яким чудовиськом повинна бути людина, щоб так вчинити з власною дитиною? Збирай свої речі негайно, забери свою швабру і йди звідси. А ти, – звернулася вона до мене, – перестала ревіти і поклала всі речі назад. Іди до мене мій солоденький, – забравши з моїх рук малюка, м’яко почала сюсюкати до дитини.
– Куди я піду? Це мій дім! – сказав чоловік.
– Мене це взагалі не цікавить. Великий хлопчик вже – знайдеш собі дах над головою! Геть звідси!
– Ви ще побачите, на що я здатний, – сказав він і вийшов зі своєю дамою.
Свекруха покликала майстра, щоб змінили замок дверей, і сама залишилася зі мною в будинку тієї ночі, наказувала припинити ревіти і зібратися заради сина. Ця жінка все життя мене дратувала, а зараз стала ближчою за всіх – вона допомогла мені в найважчий момент мого життя.
Через день до нас у будинок принесли повістку в суд – чоловік дійсно не збирався залишити все так. На кухні сиділи і пили чай зі свекрухою. Вона все думала про те, де прокололася під час виховання сина!
Ось така не проста ситуація…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
