Я тримала в руках його телефон, де світилося повідомлення від Лариси, і в ту мить я відчула лише холодний спалах прозріння. — Навіщо ти це робиш? — шепотіла я в порожню кухню, усвідомлюючи, що моя любов і двоє чудових дітей більше не є для нього вагомим аргументом залишитися
Мене звати Аліна. Я завжди мріяла про велику родину, про гамір, сміх і нескінченні обійми. Ми з Максимом одружилися ще студентами, і вже дуже скоро народилася наша перша донька, Софійка. За два роки — синочок, Артемчик. Здавалося б, ось воно, повне щастя: гарний чоловік, двоє здорових діток, свій затишний будиночок.
Але час іде, і разом із ним змінюються люди. Коли діти трохи підросли, Максим почав віддалятися. Спочатку я цього не помічала, списувала все на роботу — він відкрив свою невелику будівельну фірму, і справи йшли добре. Постійні наради, пізні повернення, нескінченні дзвінки.
— Ти знову пізно, Максиме — Я зустрічала його в передпокої з тапочками.
— Робота, люба. Ти ж знаєш, як я хочу забезпечити вас усіх.
— Але ж ми й так добре живемо. Хіба ми можемо хоч один вечір просто подивитися разом фільм?
Він лише мовчки кивав, а потім зникав у душі, а я залишалася на кухні, дивлячись на недоторкану вечерю. Його погляд став якийсь відсторонений, а розмови — короткими, лише про побутові речі.
Якось увечері він забув телефон на дивані. Я ніколи не дозволяла собі його перевіряти, але цього разу щось мене штовхнуло. Блокування не було. І я побачила повідомлення. Не буду описувати подробиць, скажу лише, що це було повідомлення від його колеги. Не про роботу.
Світ у ту мить не похитнувся, він просто розколовся навпіл. Одна його половина — це моя мрія про ідеальну родину, а інша — його холодна байдужість, яка тепер набула цілком конкретного обличчя.
Ця колега, Лариса, була молодша за мене на сім років. Успішна, яскрава, завжди на підборах. Я бачила її на корпоративах. Я тоді не розуміла, що це мій страх дивився мені в очі.
Наступні кілька тижнів я ходила як тінь. Я не сварилася, не влаштовувала істерик. Я просто мовчала і думала. Мене гризло відчуття, що я провалила свій головний проєкт — сім’ю. Я стала мамою, яка постійно втомлена, яка забула про себе, яка розмовляє лише про шкільні збори та купівлю круп.
Але я люблю його. І я не хотіла його втрачати.
Якось, сидячи в парку з дітьми, я побачила молоду маму з немовлям. Її обличчя світилося втомою, але це була щаслива втома. І в моїй голові спалахнула думка.
— Третя дитина.
Спочатку я відкинула її, як повне божевілля. Нам і так нелегко, куди ще? Але що довше я обмірковувала цю ідею, то більше вона набувала сенсу.
Максим завжди дуже любив дітей. Він обожнював їх у ранньому віці, коли вони були повністю залежні від нього. Можливо, поява нового, крихітного сенсу життя зможе знову прикувати його до нашого дому? Змусить його переоцінити, що для нього справді важливе?
Я вирішила, що це мій останній шанс. Моя маленька — чи, вірніше, велика — хитрість.
Я почала діяти. Замість того, щоб сваритися чи звинувачувати, я стала для нього іншою. Більш ніжною, більш уважною. Я почала частіше виходити з дому, записалася на курси малювання, змінила зачіску. Я повернула собі ту Аліну, в яку він закохався.
Одного вечора ми сиділи на терасі. Діти вже спали. Ми розмовляли про щось просте, буденне, але вперше за довгий час він дивився мені у вічі.
— Знаєш, я часто думаю про те, як було б добре, якби у нас було ще одне маленьке чудо — Я сказала це ніби ненароком, поклавши свою руку на його.
— Ще одна дитина? — Він був здивований.
— Ну, а що? У нас багато любові, місця, і ми ще молоді. Це було б так чудово.
На його обличчі я побачила цілу палітру емоцій: від здивування до… надії?
— Ти серйозно? Аліно, це ж так складно. Двоє — це вже багато.
— Я знаю, але це зробить нас ще щасливішими. Я так відчуваю.
Він мовчав довго. А потім його очі пом’якшали, і він посміхнувся своєю старою, доброю посмішкою.
— Якщо ти готова, я завжди буду радий.
З того моменту все змінилося. У нас знову з’явилася спільна таємниця, спільний великий проєкт. Ми почали мріяти разом. Про ім’я, про дитячу кімнату, про майбутнє. Я знову відчула себе його частиною, а не просто “мамою дітей”.
Коли тест показав дві смужки, ми обіймалися й плакали, як уперше.
9 місяців протікали важко. Але ця важкість стала для мене не тягарем, а рятувальним колом. Максим був поруч. Він возив мене до лікаря, сам готував вечерю, читав дітям казки, щоб я могла відпочити.
Він відмовився від пізніх нарад, скоротив бізнес-поїздки. І я бачила, що йому це не важко. Йому це було в радість. Його обличчя знову стало відкритим і спокійним. Ми знову розмовляли. Про все на світі. Я навіть помітила, що повідомлення від Лариси припинилися, і це перестало мене хвилювати. Я знала, що я виграла цю битву, бо повернула чоловіка не до себе, а до нас — до нашої сім’ї.
Коли народився наш маленький Андрійко, Максим був на сьомому небі. Він брав сина на руки, і в його очах була така ніжність, яку я востаннє бачила, коли народжувалася Софійка. Андрійко став не просто третьою дитиною, він став нашим новим початком.
Звісно, життя не стало казкою без хмар. Були і безсонні ночі, і сварки через дрібниці, і втома, і сльози. Але тепер у всьому цьому було відчуття єдності.
Якось я запитала Максима:
— Ти щасливий?
— Дуже. Як ніколи.
— А ти пам’ятаєш, як ти віддалявся від нас?
— Я пам’ятаю. І мені соромно. Я просто загубився в гонитві за успіхом. Мені здавалося, що я все роблю для вас, а насправді я втрачав вас.
— Що тебе повернуло?
— Андрій. І ти. Твоя мудрість, Аліно. Ти не стала сваритися, ти просто подарувала мені новий сенс.
Я не зізналася йому про свою хитрість. І не зізнаюся ніколи. Я знаю, що наш шлях був складним, але я не шкодую, що пішла на цей крок, бо він врятував нашу родину. Це було єдине, що могло змусити нас обох зупинитися і переоцінити наші пріоритети.
Сьогодні ми — велика, галаслива і дуже щаслива родина. Максим став найкращим батьком і чоловіком, про якого я могла мріяти. Іноді мені здається, що ми лише зараз по-справжньому почали жити.
А тепер хочу спитати у вас, мої дорогі читачі! Чи вважаєте ви, що заради збереження родини варто йти на такі хитрощі, як планування ще однієї дитини? Або, можливо, ви вірите, що розмову слід було розпочати зі з’ясування стосунків?
Напишіть свою думку в коментарях, мені дуже важливий ваш погляд! І, будь ласка, поставте свою вподобайку цьому посту, якщо наша історія торкнулася вашого серця. Ваша підтримка допомагає мені ділитися історіями далі
