fbpx

Я у п’ятницю раніше повернулася з роботи і, нічого не підозрюючи, вже ніжилася в ліжку, дочитуючи книжку. Раптово двері квартири різко відчинилися, і на порозі опинився чоловік з моєю матір’ю. “Твою маму виписали, вона абсолютно здорова, але їй потрібен ретельний догляд. Любов Андріївна поживе якийсь час із нами. Ти ж не проти?” Звісно, ​​я проти! Я тільки недавно переїхала жити до Франківська. Явно не наявність немічної мами у сусідній кімнаті

Я у п’ятницю раніше повернулася з роботи і, нічого не підозрюючи, вже ніжилася в ліжку, дочитуючи книжку, від якої різко захотілося спати.

Але раптово двері квартири різко відчинилися, і на порозі опинився чоловік з моєю матір’ю. Богдан швидко поставив мамині сумки в коридорі і пройшов до кімнати.

Спочатку я трохи здивувалася, адже мама вже давно перебувала в клініці санаторію, і, якщо чесно, я звикла до цього. Але чоловік приголомшив мене своєю заявою:

“Твою маму виписали, вона абсолютно здорова, але їй потрібен ретельний догляд. Тому я вирішив, що Любов Андріївна поживе якийсь час із нами. Ти ж не проти?”

Звісно, ​​я проти! Я тільки недавно переїхала жити до Франківська, і справи пішли вгору. Гарна робота, коханий чоловік, своя квартира – ми її тут купили пів року тому. Що ще потрібно для щастя, особливо в такий час?

Явно не наявність немічної мами у сусідній кімнаті. У пориві емоцій я кинула погляд у бік матері:

“Мамо, тільки в моєму житті все почало налагоджуватися, з’явилася ти! І що, ти хочеш, щоб я тепер все життя доглядала тебе? А потім ти не захочеш повертатись у своє село!”

Засмучена мама пішла на кухню, а в очах чоловіка я побачила розчарування. Через кілька хвилин я почула, як мати копошиться в речах. “Мабуть, збирається”, – подумала я.

Не бажаючи бути в цьому хаосі, я швидко пішла до подруги. А повернувшись додому, виявила те, від чого не оговтаюся ніяк.

Посеред кімнати стояло кілька валіз, а на них – квиток на поїзд. Чоловік безмовно завис між подушками дивана, дрімаючи.

“Мама ще не поїхала? Чи це ти кудись зібрався на ніч дивлячись? – запитала я.

Спросоння Богдан різко відповів:

“Ні, люба, це твої речі і твій квиток. Гадаю, нам варто пожити окремо. Знаєш, я давно мріяв про дітей, але не певен, що ти зможеш стати гарною мамою для них. Поживи трохи у матері в селі, подумай про все. Сподіваюся, це допоможе тобі зрозуміти, у чому річ, і повернутися назад”.

Важко пояснити, що я відчула в той момент. Коханий чоловік зрадив мене… чи це я зрадила рідну матір? Я справді мала розібратися у всьому. Тому взяла відпустку та поїхала до рідного села на Прикарпатті.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page