fbpx
життєві історії
Я успадкувала важку долю матері, і вважаю, що саме мама винувата в тому, що я не вмію любити себе, жити своїми цілями, здійснювати свої власні мрії, влаштовувати своє особисте життя. Вона нічому цьому мене не навчила, а мала навчити! 

Вважається, що діти успадковують долю батьків, і якщо матері не пощастило в особистому житті, то і дочка буде жити так само.

Я в цьому переконалася на власному досвіді. І я думаю, що це не те щоб доля, а просто людина переносить все з дитинства в своє доросле життя і свою сім’ю.

Після заміжжя моє життя, як під копірку, схоже на життя моїх батьків, і я також будую свої відносини з чоловіком, як і моя мама з батьком. Але, навіть усвідомлюючи це, я все одно нічого не можу змінити!

Мій батько був непоганою людина, але зовсім не пристосованою до сімейного життя. Мало, що у нього не було постійної роботи, так він примудрявся ще й боргів наробити. Коли мама починала його сварити, він не ображався, а ще й заспокоював: ось мовляв, знайду скоро нормальну роботу, тоді і борги віддамо, і ти працювати не будеш.

Кілька разів мама кидала його і йшла до своїх батьків, але через тиждень поверталася назад. І не тому, що тато просив повернутися, він навіть не приходив до нас, а тому що думала, що тато сам пропаде. Бабуся намагалася її напоумити, але це не допомагало. До речі, так вони живуть і досі.

І не тільки вони – тепер і я так живу.

Чоловік мій весь час в пошуках роботи з гідною зарплатою, та ще й примудряється взяти то кредит в банку, то на новий телефон у розрочку, то на поїздку на море… І підносить це так, ніби він сам заробив на відпустку для сім’ї! А в усьому іншому він – прекрасна людина, і по господарству допоможе, і не буде влаштовувати конфлікт через дрібниці. Але все ж на собі тягну я!

Я колись мріяла вишивати на замовлення, дуже люблю цю справу, та коли тим рукоділлям займатися, якщо весь час доводиться важко працювати, зоробляти гроші, брати постійні швейні бідробітки…

Покинути чоловіка в мене ніколи не виникало навіть думки, тому що знаю: сам він не вибереться зі своїх боргів, пропаде  без мене, та й люблю я його і жалію. І тут я знову таки я згодна з мамою, яка говорила: «Пропаде він без мене»…

Я звісно, їй цього не кажу і ніколи не скажу, але і вважаю, що саме мама винувата в тому, що я не вмію любити себе, жити своїми цілями, здійснювати свої власні мрії, влаштовувати своє особисте життя. Вона нічому цьому мене не навчила, а мала навчити!

Автор: Ксенія

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page