Я в неділю прийшла з церкви вся заплакана, а вдома мене зустріла невістка, з якою я, м’яко кажучи, не ладжу. З порога вона наскочила на мене, що я сама у такому житті винна, оскільки все своє життя я прожила за рахунок чоловіка, а тепер, коли його не стало, цю “роботу” на себе взяли мої сини, в тому числі і Богдан, її чоловік. Ох і дав Бог нам розуму свого часу, на сина квартиру не оформляти. Тепер я сто раз подумаю
Я справді жодної години в своєму житті не працювала. Я ніколи цього не приховувала. Мій Степан був військовим, тому ми раз за разом змінювали різні міста. Ну а там для звичайних людей ніякої роботи не було. На той час мені нічого не залишалося, як няньчити дітей і займатися господарством. Та й сам Степан був такої думки, що мені немає чого щось шукати, оскільки жили ми добре.
До того ж, наш Василько в перші роки життя часто хворів, ну яка мені ще робота. А коли йому виповнилося три, Боженька подарував нам другого сина – Максима.
Я досі добре пам’ятаю, як ми з чоловіком і двома дітьми моталися з одного міста до іншого. Тільки освоїлися і знову “чемодан” в руки. Все це було не легко, особливо з дітьми. І так років дев’ять ми моталися містами, поки не осіли в одному місті.
Інколи у мене проскакувала думка про те, щоб знайти собі роботу, але у мене досвіду не було, тому що постійно була в переїздах, та й куди виходити теж не було. Тоді Степан мені й заявив, щоб я займалась дітьми і господарством, що для того він і мужик, щоб нас забезпечити гідним життям.
Оскільки чоловіка дома майже не було, я все тягла на собі. Це і була моя робота, просто в “трудовій” пусто…
Коли найстаршому Васильку було одинадцять, в нас з’явився третій синок – Богданчик.
Богданчику, як наймолодшій дитині, ми приділяли дуже багато часу, адже різниця з братами в нього величезна. Але всі ми жили дружно, дякувати Богу.
Ми з чоловіком зробили все, щоб кожен з синів мав свій дах над головою. Єдине, на чому Степан наполягав було те, щоб квартира, яка була придбана для Богдана була по документах зареєстрована на мене. Мало чого, молодий, зробить щось необдумавши.
І ось кілька років тому мій чоловік полинув на небеса. Для мене це було найгіршим днем в житті. Я до сьогоднішнього дня ще не відійшла від втрати.
Василь та Максим вже давно створили свої сім’ї і живуть окремо, а наймолодший Богдан одружився рік тому, вже коли не стало батька. В нього з дружиною також своя квартира, яка просто по документах належить мені, але ж це формальність.
Зі старшими невістками мені пощастило, вони дуже гарні, дбайливі, але кожна зі своїм характером. Не зрослося у мене тільки з невісткою Богдана.
Христина сама по собі якась занадто уперта, відсторонена від мене, я думала що це тільки спочатку, мовляв, поки звикне. І зараз я потребую допомоги своїх дітей, і багато хто з них мені допомагає. І Богдан раніше приїжджав помагав, а після появи в його житті Христини – зник.
Я скільки разів його просила про допомогу, але він постійно мені відповідав, що зайнятий, робота, ще якісь там справи.
Нещодавно в мене зламався телевізор, і потрібно було поїхати і купити новий. Старші сини були не в місті, тому зателефонувала до Богдана, він сказав, що сильно зайнятий. Довелося чекати, доки приїдуть старші.
Потім треба було допомогти братам занести на шостий поверх диван і два м’які крісла. Старший син купив собі нові, а мені старі віддав.
Я ж зателефонувала сину, а слухавку підняла Христина, і сказала, що Богдан спить, бо він після роботи змучений.
– Нічого страшного! Розбуди його. Ми чекаємо на його допомогу. Вже й Максим приїхав. Без Богдана не впораємось.
– Ви вже нам набpидли! Богдан утомився, для того є певні люди – вантажники – вони всю роботу зроблять за вас.
– Я не розкидаюсь грошима наліво і направо… я на одну пенсію живу. А для допомоги у мене є сини.
– От треба було вам на роботу ходити. А ви сиділи вдома на шиї у чоловіка! Ми вам допомагати не будемо. Запам’ятайте це собі. В нас своє життя!
Я ж чекала, що Богдан попросить вибачення за таку поведінку своєї дружини. Але, на жаль, він цього не поспішав робити, тому довелося самій телефонувати, у нього якраз був обід на роботі.
– Мамо, Христина права. Я був стомлений, а ти могла б і вантажників найняти.
– Твоя дружина грубо зі мною поводилась, тут ти теж вважаєш її правою?
– Ні, але й ти теж не маєш права нас в чомусь звинувачувати. Через всякі дрібниці мене витягаєш з роботи чи інших справ. У мене ж своє життя є.
– Я тебе раз на пів року прошу допомоги, і не через нісенітницю! І взагалі ти мій син.
– Я тобі нічого не винен.
Після цього я кинула слухавку. Мені було настільки образливо. Я все задля нього робила, а на старість отримала ось таку віддачу…
Я вже старалася відпустити цю ситуацію, як в неділю я в своїй квартирі застала невістку. Христина захотіла раз і назавжди розставити усі крапки над “І”.
Так “розставила”, що тепер я не впевнена, що хочу, щоб ця квартира після мого відходу до чоловіка – перейшла до них…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
