fbpx
життєві історії
Я в той час пішла за пенсією, а телефон залишила дома. По приходу Дмитро сказав, що вже не потрібно дітям щось пояснювати, вони дорослі, і з першого разу все зрозуміли. Мені було ніяково, але водночас і легше. Десь за годину часу під під’їздом зупинилася автівка сина, а з неї вибігли всі, і дружина, і діти. – Мамо, тобі вже шістдесятка, а ти надумала в наречену побавитися? – Якщо ви хвилюєтесь за спадок, то все ваше!

Я в той час пішла за пенсією, а телефон залишила дома. По приходу Дмитро сказав, що вже не потрібно дітям щось пояснювати, вони дорослі, і з першого разу все зрозуміли. Мені було ніяково, але водночас і легше. Десь за годину часу під під’їздом зупинилася автівка сина, а з неї вибігли всі, і дружина, і діти. – Мамо, тобі вже шістдесятка, а ти надумала в наречену побавитися? – Якщо ви хвилюєтесь за спадок, то все ваше!

Ольга Степанівна сиділа і сумувала біля вікна. Цей новий рік їй доведеться знову святкувати одній — діти не приїхали. Гарно оформлений стіл тільки додавав смутку. Чергове повідомлення дітей повністю розвіяло надії. Донька написала, що заїдуть вони трішки пізніше. Син сказав, що погано себе почуває, але зі слухавки долинали веселі голоси.

Після відходу чоловіка діти від неї віддалилися, у всіх свої турботи та проблеми. Але вона не злилася, прощала їх і доживала свої роки на самоті.

Коли стрілка наблизилася до 12-ї, вона накинула пальто і вибігла подивитися на салюти. За дверима вирувала справжня святкова атмосфера. Ольга Степанівна навіть трохи розгубилася в цій новорічній метушні. Незнайома жінка простягла їй пластикову тарілку з тортом та склянку з бульбашками. Вона сіла на лавочку, щоб поласувати частуванням.

Поруч сидів вже не молодий чоловік. Він їй здався неприємним і похмурим. Але буквально за кілька хвилин Ольга Степанівна вже змінила свою думку. Дмитро Андрійович засипав її компліментами та вражав своєю життєвою мудрістю. Він був неодруженим, а діти та онуки теж цього року не приїхали. Чоловік не засмучувався, як його співрозмовниця, він намагався їй пояснити, що діти — це не все життя, є ще захоплення, кохання та інші життєві радощі.

Ольга Степанівна ніби прийшла до тями, вона справді забула про себе.

Співрозмовник побачив її сумний вираз обличчя і запропонував продовжити святкування разом з ним. Вона хотіла відмовитись, адже вона практично не знала Дмитра Андрійовича, а потім махнула рукою і погодилася — скільки того життя!

Буквально за годину вони вже сиділи у великому позашляховику. Їй відчайдушно хотілося розвіятись і відпочити, тому вона з головою пірнула в цю пригоду.

Дорогою заскочили до придорожнього кафе, в якому грілися з дороги байкери. Ольга Степанівна трохи злякалася, коли один із них підійшов до них. Почувши його голос, схожий на рик, жінка притулилася до Дмитра Андрійовича. Але даремно вона так відреагувала — бородатий мотоцикліст дістав з-під куртки маленьке руде кошеня. Він запропонував їм кошенятко, бо боявся заморозити. У автівці тепло, а ось на байку сильний вітер та мороз нікуди не подінеться.

Ольга Степанівна давно мріяла про кішку, але у онука алергія боялася брати, а цього разу кивнула головою і погодилася. Такою компанією вони й дісталися гарного рибальського будиночка.

Дмитро Андрійович розтопив піч та приготував смачний напиток. Парочка сиділа і грілася біля каміна на пухнастому білому килимі. Вони говорили про все на світі, забувши про проблеми і метушню.

Вранці її зустріли з кавою та бутербродами. Чи могла вона про таке мріяти? Весь наступний день вони провели у містечку – Дмитро Андрійович організував екскурсію. А потім рибалка і знову тепле “червоненьке” із солодкими розмовами.

Так і пролетів час. Ольга Степанівна складала речі і сказала:

– Дмитро, можна я Мурчика собі залишу?

– Ні, він спільне майно.

– І що робити?

– Поділити ми його не зможемо, тому пропоную з’їхатися.

– А сім’я, онуки.

– Ольго, ти доросла людина, сама маєш право розпоряджатися своїм життям. Але я не нав’язуюсь! – Сказав Дмитро Андрійович.

Додому вони поверталися у повній тиші. Тільки біля під’їзду чоловік наважився і прошепотів:

– Ольго, я не жартую. Я заміж тебе кличу, але ти вирішуй сама.

Ольга Степанівна кивнула головою та забігла до квартири. Плюхнула на улюблене крісло і заплющила очі. За весь цей час діти так і не подзвонили. Впоравшись з емоціями, вона взялася за прибирання та приготування свіжої їжі. Упоралася з усіма справами і взялася за телефон — хотіла зателефонувати дітям, але набрала номер Дмитра Андрійовича:

– Я згодна, Дмитро!

Дмитро Андрійович затіяв ремонт у своїй холостяцькій квартирі та перебрався до нареченої. Коли Ольга Степанівна пішла отримувати пенсію, то забула дома свій телефон. На який і подзвонили.

– З ким я розмовляю? — спитав молодший син.

– Вітчим твій чи як, — засміявся чоловік.

Володя кинув слухавку. Дмитро поспішив попередити дружину, що все таємне стало явним. Буквально за годину в їхній квартирі спалахнула справжня “буря”. Син з дружиною і дітьми, які не знайшли хвилини, щоб привітати рідну маму зі святом, примчали у повному складі. Згодом під’їхала і дочка.

– Тобі 60 років! Що ти придумала? Викликайте бригаду, у неї щось не те з головою, — репетував на весь під’їзд син Володя.

– Може, ви підбиратимете слова? Вона моя дружина, і я не посмію так поводитися з нею, — сказав Дмитро Андрійович.

– Я думала, ви зрадієте, що мама нарешті щаслива. А якщо вас питання майна лякає, то заповіт давно в нотаріуса, вам все дістанеться, — прошепотіла Ольга Степанівна крізь сльози.

– Ну, у тебе вік, — додала донька.

– І що? На небеса збиратися? Я вас на ноги поставила, будьте здорові. А моє життя, можливо, тільки починається.

Дітям заперечити не було чого. Дмитро Андрійович розрядив обстановку та запропонував усім разом поїхати в його будиночок. Діти погодилися. Там влаштували невелику весільну вечірку та познайомилися ближче.

З того часу Ольга з Дмитром стали подорожувати по всьому світу і більше думати про себе.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!