Згодом зрозуміла, що була не права.
Я в той час прасувала дитячі речі. Мирослав був у нашій кімнаті з Матвійчиком. В один момент я ніби стерпла. Коли я вбігала в коридор, чоловік вже біг мені на зустріч з сином на руках. – Як ти міг? Я ж залишила його з батьком, а не з чужою людиною! Йди на кухню, і мені на очі навіть не показуйся, – сердито я наказала Мирославу. З Матвійчиком ми плакали вже разом.
Чоловік йшов за мною, примовляючи, що він не хотів. Я “гаркнула” на нього і закрила двері, попросивши Мирослава не чіпати нас.
Хвилин 10 я намагалася заспокоїти малюка. Він плакав дуже сильно. Я плакала разом з ним. Я намагалася щось йому говорити, але виходило це не завжди.
Я не розуміла, чому мій чоловік міг таке допустити. Я ж попросила його стежити за дитиною.
Зрештою я згадала, що у мене є ще трохи молока і запропонувала Матвійку поїсти(ми на стадії завершення ГВ).
Він взяв і заспокоївся. Через хвилину на мене дивилася усміхнена дитина.
Матвійчик впав з низького дивана на ворсовий килим. Він плакав скоріше від того, що злякався. А я вже уявляла, що ніколи не пробачу Мирослава за це.
Адже він сидів поруч. Чому не догледів? Я просто кипіла від злості. Я пішла в вітальню знову, щоб висловити все чоловікові.
Але побачивши його, я зрозуміла, як йому потрібна моя підтримка. Він розумів, що накоїв, але я повинна була його заспокоїти. Не вистачало ще, щоб він картав себе за це.
Адже таке могло статися з кожним з нас. Діти починають крутитися блискавично. А нам залишається тільки стежити.
Сама була свідком того, як син за пару митей переміщався з одного краю ліжка на інший.
Так що, будьте обережні і бережіть своїх чад.
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
