fbpx
життєві історії
Я в той час сиділа і клацала телефоном. І в одну мить стерпла. На світлині був мій колишній чоловік, а за ним пальми, море. Я спершу подумала, що помилилася, але ні. – Марічко, а я так і не одружився. Все на тебе чекаю. Може даш мені ще один шанс? – Денис хвалився, що гарно заробляє, я і повірила. Ми навіть через деякий час сходили вдруге до РАЦСу. І я, і діти його пробачили, але в самого Дениса закралась образа, яка так і не зникла

Я в той час сиділа і клацала телефоном. І в одну мить стерпла. На світлині був мій колишній чоловік, а за ним пальми, море. Я спершу подумала, що помилилася, але ні. – Марічко, а я так і не одружився. Все на тебе чекаю. Може даш мені ще один шанс? – Денис хвалився, що гарно заробляє, я і повірила. Ми навіть через деякий час сходили вдруге до РАЦСу. І я, і діти його пробачили, але в самого Дениса закралась образа, яка так і не зникла.

У молодості я була дивною дівчиною – мене приваблювали погані хлопці. Ті, які погано вчаться в школі, займаються якоюсь дивною діяльністю, та й подобаються всім дівчатам. Так я і зустріла свого чоловіка Дениса, а потім ще й вийшла за нього заміж. Ох, як же на весіллі плакала моя мама і все говорила, що мені ще натерпиться з ним. Але я не хотіла нікого слухати, адже я його любила і з ним були такі неймовірні емоції. Отримуючи такі емоції мені хотілося жити.

І мама була права. Відразу після шлюбу я зрозуміла, хто такий Денис. Працювати він не збирався, близько трьох років я тягла його на собі, ще й двох дітей, яких привела на світ рік за роком. Мало того, Денис постійно пропадав кудись з дому, гуляв. Благо, батьки його були хорошими людьми. Не раз я їх попросила навести його на шлях розуму і вони наводили. Але вистачало цього ненадовго – потім починалося все спочатку.

Якось мати Дениса зуміла змусити його влаштуватись на роботу. Став він працювати на фабриці. Самі розумієте, який контингент на фабриці – що не день, забави. Денис приходив додому “веселий”, а потім веселощі закінчувалося чимось гіршим… Пам’ятаю, як ми з дітьми просто йшли з дому до моєї подруги, коли чоловік приходив додому “веселий”.

Це був дуже важкий для мене період. Благо, хоч квартира була своя. Хоч у чомусь мені було легше.

Згодом я здалася і подала на розлучення. Навіть батьки Дениса зрозуміли, адже жити з такою людиною було неможливо. Мені було шкода діточок… Розійшлися – Денис поїхав в інше місто, а я залишилася жити з дітьми у своїй квартирі.

Через пару років знову вийшла заміж за гарного чоловіка. Андрій був повною протилежністю Дениса, він приносив гроші в будинок, але був дуже зажатий, сором’язливий. Жити з такою нудною людиною мені було дуже важко. До того ж, постійно шкодував грошей на моїх дітей. Тому і в другому шлюбі я довго не прожила – розлучилася через три роки. Стала жити одна.

Діти виросли, знайшли свої родини.

Я того дня, як завжди ввечері, сиділа і клацала телефоном. І в одну мить стерпла. На світлині був мій колишній чоловік, а за ним пальми, море. Я спершу подумала, що помилилася, але ні.

– Марічко, а я так і не одружився. Все на тебе чекаю. Може даш мені ще один шанс?, – написав він мені у месенджері.

Виявилося, що він досить успішний, а саме головне, зав’язав зі шкідливими звичками.

Взагалі, став проситися в гості, я і не відмовила. Ну раптом і правда змінився. І так, все було так добре спочатку, ми навіть знову розписалися. Діти були раді, всі забули образи, крім самого Дениса. І ось одного “прекрасного” дня він знову взявся за своє… Не думала, що в такому віці мене хтось заставить бігати кругом хати. І ось тепер я задумалася. Навіщо я тільки знову вийшла за Дениса заміж. Такі люди не міняються…

Просто я розумію, що в п’ятдесят не так і легко знайти супутника життя. А я не хочу бути самотньою, але і терпіти свого чоловіка теж не хочу.

Що робити?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page