Я в той час виходила з під’їзду, як баба Катерина з п’ятого поверху “виховувала” Галину. – Ти за своїми дивися краще. Не гоже, щоб в такому віці діти самі на подвір’ї гуляли. А вчора Даня, зі ще якимись хлопцями, так взагалі на дах будинку забралися. – Я ще подумала: говори-говори, до неї як горохом об стіну. Та недавня ситуація мене просто вивела. Що ж виросте з цього хлопчика?
Живе в нашому дворі хлопчик на ім’я Данило. Він з багатодітної сім’ї. Крім нього є також сестричка, і братик. Самому Дані шість років – вони однолітки з моєю донькою. Тільки він побільше буде. Я ніколи їх не розпитувала, але з вигляду не схожі на наших – не українці.
Приїхали вони в наш двір 3 роки тому, тільки поки він був молодший, то гуляв з матір’ю, а потім я помітила, що вони самі виходять. Одного разу я стала свідком однієї сцени, коли місцева бабулька лаялася на їх маму. Нібито її діти по дахах лазять, а вона за ними не дивиться. Ростуть в результаті безпритульні.
Те ще видовище. Швидше за все вона в чомусь права. Адже наші матусі не відпускають дітей на вулицю одних – все за ними дивляться. У наш час навіть десятирічних самих не випускають. А тут діти бігають без нагляду, пустують і творять дурниці.
Тільки старання баби Катерини пройшли повз ціль. З того часу нічого не змінилося – малеча продовжує бігати по двору сама. З одного боку нічого такого в цьому немає. Але в якийсь момент Данило став приставати до перехожих. Коли хтось вигулював своїх собак, то він просив, щоб йому дали поводок. Якщо перехожі несли в пакеті яблука, то неодмінно повинні були його пригощати.
Данило швиденько знайомився з однолітками. І до доньки моєї підходив. Вона дівчинка комунікабельна – із задоволенням заводила знайомства. Коли бачила його у дворі, то теж йшла гуляти.
І тут почалися дива. Данило постійно підходив до мене і задав цікаві запитання. Запитує, звідки я йду і куди. Якось раз виходжу з дому, підбіг до мене і цікавиться. Ми ж прямували в магазин. Так він за нами ув’язався. Я намагалася позбутися його нав’язливої присутності, а він ніби не чує. Біг за нами і грав з донькою. Та не проти. Увійшли в магазин, Даня бере різну смакоту, задає паралельно питання, чи не можу я купити йому це. Я вже навіть не знала, що й сказати. Ось нахаба!
Ні, нічого я купувати тобі не стану, я за своїми покупками прийшла.
В результаті обом дітям купила сік, а від усього іншого відмовилася.
Біля будинку Даня відвів дочку в сторону і почав умовляти, щоб та попросила у мене грошей на цукерки. Підсилає її до мене. Я була здивована. Що ж це коїться? Покликала дочку і ми зайшли в будинок. Ось і кінець прогулянки.
Якщо чесно, то я втомилася від його нав’язливості. Іноді виходимо з дочкою у двір, а він там гуляє. Вони ніколи не їздять нікуди навіть на літні канікули. Данило весь час тягне дочку на якісь гірки, за гаражі. Я ж не дозволяю. Це взагалі небезпечні і не дівчачі ігри. Постійно тягне в магазин, гроші клянчить.
– Варя, а у тебе є гроші? Давай чогось купимо?
Дійшла я до точки під час останньої прогулянки. Не встигли ми вийти з дому разом з Варварою, яка прихопила з собою свій новенький мікрофон з музикою, як підбіг Данило і вихопив його. Починає тиснути на все підряд. Дочка розвеселилася, а я скипіла.
– Даня, віддай його. Не потрібно так себе вести, а то поламаєш.
Забрала мікрофон. Сіла на лавочку. Діти спершу грати пішли, а потім він весь час підбігав до мене і намагався взяти мікрофон. Не міг стриматися. Я вирішила, що пора додому. Залишила дочку вдома і пішла в магазин. Даня знову підбіг і став проситися зі мною.
Ви в магазин? Я теж хочу.
Мені дуже захотілося піти до матері цього пацана. Мені так подруга порадила.
Потрібно пояснити його батькам, щоб годували його краще, а то він голодує напевно. Недоїдає.
Тільки мати Дані рідко з’являється на людях. Сидить удома. А він на вулиці.
У підсумку доводиться ходити гуляти в сусідні двори. Подалі від подібних персонажів. Я не засуджую його – це батьки винні, що не займаються його вихованням. Я ж лізти не в свою справу не буду. А дочку вчу, що потрібно ретельніше підбирати друзів. Ми ж переїжджати не планували. Що ж виросте з цього хлопчиська? Навіть уявляти не хочу. Вештається з ранку до вечора безпритульний.
Що б ви зробили в подібній ситуації? Якби були сусідами з такими дітьми? Як захистити своїх дітей від подібних компаній і відганяти їх від себе? Зайва нав’язливість не дає мені проходу.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
