fbpx
життєві історії
Я в той день набралась сміливості і задала мамі питання, яке мене неабияк турбувало. – Чому ти змусила батька до того, щоб він “забув” про рідне дитя від іншої жінки? Невже тебе ніколи не мучила совість?, – мама дивилась на мене з негативом. – Все це було заради тебе з братом. Та виявляється, даремно все це. Не заслуговуєте ви цього, раз не поважаєте мого вчинку. – При нагоді я зателефонувала Ігорю, і попросила за всю нашу сім’ю пробачення

Я в той день набралась сміливості і задала мамі питання, яке мене неабияк турбувало. – Чому ти змусила батька до того, щоб він “забув” про рідне дитя від іншої жінки? Невже тебе ніколи не мучила совість?, – мама дивилась на мене з негативом. – Все це було заради тебе з братом. Та виявляється, даремно все це. Не заслуговуєте ви цього, раз не поважаєте мого вчинку. – При нагоді я зателефонувала Ігорю, і попросила за всю нашу сім’ю пробачення.

Мій батько одружився з мамою, у них народився син (мій старший братик). Та щось пішло не за планом, і вони розлучаються. Батьки тата довго не думаючи зробили так, щоб він одружився на доньці їх сусідки, вони вважали цей шлюб ідеальним. В цьому союзі у батька також народився син (мій зведений брат).

Але й від першого сина батько не відмовлявся, часто приходив в гості, грався з синочком, купляв подарунки. І в один з таких моментів, мама глянула на батька іншими очима, вона зрозуміла, що любить його, і хоче з ним бути. Так і сталося, батько повернувся і узаконив стосунки з матір’ю.

Та мама, перш ніж починати ці стосунки, поставила батька перед вибором – вони миряться і починають жити разом, якщо він повністю припинить спілкування і забуде сина від другого шлюбу, аж до того, що і аліменти не буде платити.

Тато добра людина, м’яка і він повівся, через маму 31 рік не цікавився сином абсолютно ніяк, повністю забув про існування своєї дитини. Після того, як батьки зійшлися вдруге, народилася я. Ні в дитинстві, ні в підлітковому віці, я не знала про існування зведеного брата з боку батька. По суті, у батьків нас двоє – брат рідний і я. А у тата троє дітей виходить, два сина і я.

Коли я вийшла заміж, не буду вдаватися в подробиці, я тоді дізналася, що у мене є брат по батькові. І мені дуже прикро, що не знала про це раніше.

Я зараз заміжня 11 років, виховуємо чотирьох дітей, я сама мама, але засуджую вчинок своєї мами, як жінка, і як мати. Коли я сама виросла і все зрозуміла, я задала матері питання: “Мамо, чому ти не дозволяла бачитися батькові з сином, говорила, що підеш від нього, і всіляко ставила ультиматуми татові, тобі не соромно? Мамо, це ж не правильно!”. Мама відповіла, що не шкодує, що правильно все зробила.

При цьому я в її очах стільки негативу побачила, стільки образи, горя, ніби щось пожирає її зсередини. Тільки тоді мама зрозуміла, що зазнала фіаско, коли власна дитина, для якої вона намагалася, щоб та не знала про існування зведеного брата, не прийняла її позицію, не зрозуміла її, не підтримала.

Ні, я не є невдячна дитина, батьків люблю, у мене було нормальне дитинство і все таке. Просто, будучи сама дружиною і мамою я розумію, що мама дуже неправильно вчинила, позбавивши дитину батька.

Потім я дізналася, що мого зведеного брати виховали бабуся й дідусь. Мама його вийшла вдруге заміж і у них народилася дочка.

До речі, Ігор цілком успішна людина і сім’янин, набагато краще, ніж мій рідний брат, це мабуть моїй мамі гукнулося. Він одружений має двох дочок, працює, забезпечений. А мій рідний брат (йому буде в цьому році 37 років) живе далеко від дому, звів спілкування з батьками до мінімуму, нічим не допомагає їм і навіть не цікавиться про стан здоров’я. Немає у нього ні сім’ї, ні будинку.

Одного разу я спілкувалася із зведеним братом по телефону, і ви не повірити, я просила вибачення за вчинки своїх батьків. Мені соромно за них.  Я його дуже люблю, і бажаю тільки найкращого, Ігор заслуговує на це.

Якщо у мого чоловіка була б дитина, я ні в якому разі не перешкоджала б їх спілкуванню, я не забобонна людина, але вважаю це великим гріхом, це не правильно позбавляти батька дитини. Як би мені боляче не було, скільки я не плакала б від образи і болю, але дозволяла б з ним бачитися.

Ось вам приклад з життя моїх батьків і дитини, яка виросла, і не погодилася з вчинком матері. Моя мама все життя мучилася, плакала, хоч і приховувала, коли я виросла, все зрозуміла, від чого у неї стільки негативу і образи до життя. І хоча після возз’єднання сім’ї минуло 30 років, вона не прийняла мого батька і минуле все життя руйнувало її зсередини.

ось така історія у мене…

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page