Я в той день тихенько зайшла до хати, і побачила “веселого” тата, який лежав на лаві. В той момент ніби перевернулося все в середині. Було настільки важко на душі, що я зібрала найнеобхідніше і побігла на вокзал, де купила квиток до бабусі. Скільки вона її не просила покинути батька, мама не слухалась. Вона ж повинна бути з ним в радості і горі.
***
Моя мама в молодості була ще тою красунею. Вже скільки хлопців за нею бігало, в любові признавалися, троянди оберемками тягали. А вона закохалася в мого майбутнього батька. Він здавався їй дуже загадковим, справжнім темним принцом. Завжди похмурий, кидав колючі фрази, обожнював нічні прогулянки, швидкість і чарку.
Спочатку мама була просто зачарована. Вона не прийняла кілька пропозицій, все сподівалася, що тато заміж покличе. Але той тоді про весілля і не думав.
Гуляв ще кілька років. А мама все чекала. І ось, нарешті, дочекалася. Швидше від безвиході, ніж від любові, тато викликав її на зустріч, сказав, що у нього немає особливого бажання створювати сім’ю, але якщо вона хоче, може вийти за нього заміж.
Мама була на сьомому небі від щастя. Пурхала, як метелик. Думала, раз покликав заміж, значить хоч якісь-то почуття до неї відчуває. А там, гляди, і закохається. І все у них буде добре.
Тільки сталося все не так. Відразу після весілля тато пішов в загул з чаркою. Пішов, щоб вже не повернутися. Всі сімейні свята і довгі будні перетворитися на пекло. Чесно, я не пам’ятаю свого батька нормальним. Я взагалі не пам’ятаю батька. Тільки якогось спитого мужика, від якого не почула жодного ласкавого слова.
Мені було соромно запросити в гості друзів. Було соромно, коли в школі мене називали по батькові. Було соромно думати про те, що зараз я прийду додому, а там знову “веселий” тато і мама, яка вже не може зафарбувати все тональним кремом.
Як тільки вижив після цього всього.
Одного разу я поверталася додому і побачила, як він валяється на лавці. Мені було настільки ніяково, що я почала бігти. Хотілося раз і назавжди втекти з цього міста, цієї країни, цього життя. Хотілося сховатися там, де ніхто не знає, хто я і звідки.
Я тоді добігла на вокзал. Грошей вистачило на квиток до бабусі. Вона прийняла мене з радістю. Хоча до цього ми взагалі рідко бачилися. Бабуся так і не змирилася з бракованим шлюбом своєї єдиної доньки.
Я поміняла школу, вступила до коледжу, потім – університет, знайшла роботу. Сама ні краплі цього не вживаю. Живу і намагаюся не згадувати, що було раніше. А мама так і залишилася вірна батькові. Навіть після того, як він пішов у вічність любить його і голосить, що жити без нього не може. Я іноді до неї навідуюся, приводжу продукти і речі якісь, але намагаюся без зайвої необхідності не розмовляти. Ні про що. Та й не хочу.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
