fbpx
життєві історії
Я в цей час готувала вечерю, син грався в Лего, а Даринка спала, як Роман влетів до хати. – Я більше так не можу. Ця обстановка в сім’ї мене виводить з себе, – Роман, пакуючи речі в чемодан, вигукував на весь будинок. Мені нічого не залишалося, як забрати дітей і вибігти на вулицю. Перше, що я зробила, зателефонувала його батькам. – Ми за декілька хвилин будемо!

Я стільки років прожила з людиною, а виявилося. що я зовсім його не знаю.

Я в цей час готувала вечерю, син грався в Лего, а Даринка спала, як Роман влетів до хати. – Я більше так не можу. Ця обстановка в сім’ї мене виводить з себе, – Роман, пакуючи речі в чемодан, вигукував на весь будинок. Мені нічого не залишалося, як забрати дітей і вибігти на вулицю. Перше, що я зробила, зателефонувала його батькам. – Ми за декілька хвилин будемо!

З Романом у нас був студентський шлюб. Мої перші і єдині відносини.

Ми почали зустрічатися з третього курсу – він студент-фізик, я – філолог. Фізик і лірик, Роман і Орися. Він дуже ніжно і романтично доглядав, залазив у віконце гуртожитку, коли закінчувався час для сторонніх.

Після закінчення університету ми відгуляли весілля, а через рік у нас з’явився синочок – все як у кращих радянських традиціях. Через 3 роки у нас з’явилася дочка, і Роман сильно змінився.

Незадовго до цього, він змінив роботу і ми переїхали, я думала, що він впав у депресію через великі зміни в житті – перестав допомагати з дітьми і по дому, часто затримувався і заглядав у чарку. У нього і раніше траплялися різкі перепади в настрої, але погані періоди не були такими затяжними, як цей.

– Твоє діло сидіти вдома з дітьми і самій виносити сміття, – говорив чоловік на всі мої прохання допомогти.

Пів року ми практично не розмовляли – Роман був або злим і в поганому настрою, або “веселим”. А частіше – і те, і інше. Приходив додому він вночі – де був і з ким – я вже перестала питати.

Ні про які “дорослі” стосунки не йшлося – мені було гидко, образливо і нестерпно важко перебувати з ним поруч. Але я намагалася згадувати частіше колишнього Романа і сподівалася, що він одумається. Не тут то було!

Я варила суп, син збирав конструктор, меншенька спала, коли Роман влетів додому.

– Як ви мені набридли! Ти, ці сопливі діти, – вигукував Роман, розносячи на друзки шафу. – У мене є інша, і життя набагато цікавіше, ніж ви.

Вигукував, ображав, говорив, що все вже не згадати. Я схопила дітей і вибігла на вулицю. Перше, що зробила – зателефонувала його батькам.

– Не здумай телефонувати в поліцію, – наказала мені свекруха, – ми з батьком зараз приїдемо.

Дійсно, вони примчали дуже швидко. Романа вони забрали з собою. Після цього я дізналася багато всього цікавого.

Саме, мабуть, дивовижне, що можна дізнатися про людину, з якою прожила в цілому близько 10 років, то, що у нього підтверджене медиками якісь розлади і взагалі конкретні проблеми з психікою з дитинства.

Просто батьки і він це ретельно приховували. Чоловіка підліковували в приватних клініках під час його візитів до мами з татом. Але як я могла жити з людиною стільки років і цього не помічати? Я не розуміла тоді, і не розумію зараз. Про існування коханки, як ви розумієте, я поняття теж не мала.

Я згребла в оберемок двох дітей, влаштувалася на роботу, орендувала квартиру. Мені пощастило, що дітей взяли в сад. Де знайшлися сили, швидко міркувати, і діяти в цій складній ситуації, я теж не розумію.

Потім, звичайно, я довго аналізувала, не розуміла, як могла так помилитися в людині, плакала. Близько року у мене пішло на те, щоб прийти в себе. А чоловіка батьки підлікували, і знову влаштували на роботу.

Незабаром ми розлучилися і він тут же знайшов іншу (до речі, не ту, з якою мені зраджував). Після того, що сталося, ця сімейка ще й звинуватила мене в тому, що я кинула Романа в такий важкий для нього час.

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page