fbpx
життєві історії
– Я вам все це з собою покладу назад, – сказала невістка, ховаючи наші гостинці на дальню поличку холодильника. – Ми ковбас-сала-сосисок не їмо. І Жанна поставила перед нами на сніданок вівсянку на воді і просто каву, без цукру, вершків і булочок. Ту випічку, що ми купили в пекарні по дорозі, вона запхнула подалі в кухонну шафку

Ми з чоловіком живемо на Черкащині у невеличкому райцентрі. Виростили двох синів. Один виїхав з родиною у Німеччину, другий, Степан, навчався в Києві, започаткував там з однокурсником бізнес і лишився в столиці, там одружився з Жанною.

Жили Степан з дружиною довгенько на знімній квартирі, збирали гроші на будування заміського будиночку.

Ми і свати трохи додали їм грошей на покупку ділянки, а будувалися вони вже повністю самі. Зайняло це 7 років, народився у них за цей час синочок, Богданчику зараз 4 роки.

Чоловік мій іноді їздив до Степана й Жанни в гості, поки вони будувалися, чимось допомагав. А я все ніяк не могла вибратися, бо ще на роботі, та й господарство невелике у нас.

І ось діти переїхали в новий будинок. На Новий рік до них прилетів наш старший Василь, а потім до нас заїхав з родиною на кілька днів. А оце вже зараз і ми нарешті змогли вирватися з чоловіком разом.

Запросили нас Степан з невісткою на пару тижнів погостювати, столицю подивитися. А будинок у них за містом, від лісу не далеко.

Ми збиралися ретельно. Постільне новеньке не дешеве купили на подарунок. У нас в містечку хороший м’ясокомбінат, тому набрали, звичайно, різних смаколиків і ковбасних виробів делікатесних. Наші друзі і куми завжди нам замовляють, коли ми в гості до них їдемо, ну а дітям вже ми самі набрали без всяких замовлень. І так же зрозуміло, що не з пустими руками треба їхати!

І ось прибули ми раненько вранці на своїй не новій, але ще хорошій машині, поїхали спеціально з дому в ніч, щоб день не витрачати.

Вигрузилися, гостинці виклали на кухні на стіл. Обійшли швиденько з сином територію і будинок, а потім Степан з батьком ще на вулиці лишилися, а я в дім пішла допомогти Жанні сніданок накрити, нарізочку смачну з наших гостинців зробити.

Але тут мене чекав «сюрприз».

– Я вам все це з собою покладу назад, – сказала невістка, ховаючи наші гостинці на дальню поличку холодильника. – Ми ковбас-сала-сосисок і всякого такого подібного шкідливого не їмо.

І Жанна поставила перед нами на сніданок вівсянку на воді і просто каву, без цукру, вершків і булочок. Ту випічку, що ми купили по дорозі в пекарні, вона запхнула подалі в кухонну шафку.

Невістка і син, і онук Богданчик їли цю дурницю, а ми з чоловіком поколупали ложками, випили каву та й лишилися голодними. Ну ще б яйця чи омлет, ну але ж не вівсянкою на воді гостей зустрічати!

– Дякую, кохана, – цмокнув Степан дружину, а до нас повернувся і сказав:

– Вибачте вже, мамо-тату, але такі в нас правила. Вам навіть сподобається, ось побачите, легкість відчуєте і приплив сил!

Ага, «приплив». Тиждень ми з чоловіком витримали голодування на супчиках-пюре з броколі і обезжиреному кисломолочному сирі на вечерю, а потім поїхали зі своєю ковбасою додому. Я нічого не говорила їм, бо зі своїм уставом в чужий монастир, як відомо, не лізуть. Але я такого не розумію, хоча б дитині повноцінне харчування треба! Зате я тепер зрозуміла, чому старший Василь, коли приїхав від молодшого брата до нас зимою, так накидався на мою домашню їжу! Він не просто за маминою їжею скучив, він був неймовірно голодний!

Само собою, в гості до Степана й Жани ми більше не поїдемо. Якщо хочуть, нехай приїжджають до нас, а я більше голодною жити у них не збираюся. Ви навіть не уявляєте, як жадібно ми з чоловіком на зворотному шляху їли хот-доги на заправках!

Спеціально для видання ibilingua.com

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page