Він її і раніше помічав, її погляд, спрямований прямо на нього. Намагався не надавати тому значення, але величезні карі очі, здавалося, були вищими за натовп прихожан, вони були наче окремо від жінки в скромній хустині, вони зазирали прямо в нього, кудись в середину душі, куди мав право дивитися лише Бог, бо тільки Йому там належало бути…
А потім вона прийшла до нього на сповідь.
– Я вас кохаю, отче Михайле… Для того тільки і ходжу в храм, щоб на Вас дивитися, аби Ваш голос чути… Це і є мій найбільший потаємний гріх…
Отець Михайло здригнувся. Вперше в житті він не знав, що відповісти.
– Каєтеся? – промовив лиш одне слово і відпустив жінці гріхи.
Він потім хотів не помічати її під час богослужінь, але не міг, шукав величезні карі очі, вдивлявся в людей, а якщо не знаходив раптом – храм здавався йому порожнім, як і весь світ…
***
Отець Михайло склав з себе сан. Розлучився з жінкою, з якою був одружений.
Побрався з Алевтиною.
Народилася я, а потім брат.
Батько прожив не довге життя, всього до 59 років.
Але щасливіших людей, ніж мої тато з мамою, я не бачила.
Те, що бачили ми з братом – це і є, мабуть ота висока Божа Любов, яку Творець зробив можливою між чоловіком і жінкою, але яку так не часто можна зустріти, знайти. Заслужити…
А вони чимось заслужили.
Мама доживала в жіночому монастирі, таким було її бажання.
Брату зараз 55, в нього велика родина, троє дітей.
У нас з чоловіком – двоє, вже дорослі. Мені 60, я – дружина священника.
Несповідимі шляхи Господні…
Автор – Віра М.
спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, spzh.news
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
