Не заслужила я на таке ставлення від рідної дочки.
Я Василині своє життя присвятила, а вона ось так взяла, і мене в найважчу хвилину покинула, і в Єгипет чкурнула. Дочку я виховувала одна, батько, як тільки дізнався про цікавий стан, одразу “ноги в руки” зробив. Я і з дітьми, своїми онуками, їй допомагала, і фінансово. Тепер Василина повернулася з відпочинку, а я слухавку не беру. Нехай понервує. Може зрозуміє, що не права.
Лікарі сказали, що ще трохи поживу на цьому світі, – розповідає шістдесятилітня Галина Андріївна. – Хоча я вже думала – все! Три тижні тому на дачі якось раптово стало недобре, поїхала додому, вже виходила з автобуса на своїй зупинці – і втратила свідомість. Прокинулась в лікарні… Лікар запитує – кому з родичів можна зателефонувати? Ситуація, мовляв, серйозна, потрібен хтось, кому ви довіряєте приймати рішення. Я кажу – телефонуйте дочки, більше нікого у мене і немає…
Крім дочки Василини, двох маленьких онуків і зятя, у Галини Андріївни дійсно нікого. Дочку вона свого часу привела на світ для себе – “тато” Василини пішов в туман, лише почувши про цікавий стан – і героїчно подолала масу труднощів, що випали на долю самотньої мами. Безгрошів’я, важкі дев’яності, робота без вихідних і відпусток.
Василина виросла, вивчилася, вийшла заміж. Зараз їй за тридцять, у неї двоє дітей восьми та двох років, квартира, куплена за допомогою Галини Андріївни. Мати все життя активно бере участь в житті дочки. Василина зараз сидить в декреті, працює один чоловік, і Галина Андріївна раз у раз підкидає Василині грошики невеликими сумами. Крім того, дуже виручає її з дітьми.
– Старший онук в школу пішов в минулому році – я відводила і приводила, у Василини ж молодший був на руках. Якщо захворів – до себе забирала і лікувала, щоб не заразив малюка… У поліклініку водила, на шаховий гурток… Як вони тепер будуть обходитися без мене, я навіть не уявляю!
– Ну, доведеться їм якось пристосуватися, напевно. Вам же тепер лікуватися треба і берегти себе. Поганий діагноз не підтвердився, але непритомність на зупинці – це ж теж, напевно, не просто так? Щось та знайшли?
– Та справа не в лікуванні! – зітхає Галина Андріївна. – Просто образилася я на дочку. Знаєш, коли вона потрапляла в лікарню на п’ятому місяці, я всі свої справи відкладала, забирала старшу дитини, сиділа з нею, ще встигала і домашню їжу доньці в лікарню готувати. Бігала до неї кожен день. А коли сама потрапила – до мене ніхто не бігав! Дочка з чоловіком і дітьми полетіли у відпустку, уявляєш? На другий чи третій день моєї хвороби, ще не ясно було, чи буду я жива взагалі.
Цю відпустку Василина з чоловіком чекали дуже довго: не відпочивали кілька років. Спочатку купували квартиру, потім робили ремонт, потім виношували непросту другу дитинку, потім сиділи вдома з немовлям і першокласником. В цьому році з грошима в родині було непросто, але подружжя вирішило: незважаючи ні на що, влітку треба з’їздити, нарешті, на море. Пошкребти по засіках, перекрутити і вирватися хоч на кілька днів.
І так уже чотири роки без відпустки обходилися, вистачить! Більше без моря вже неможливо. І дитина старша хворіла весь рік, тільки й встигали з бабусею лікувати його.
Квитки і готель забронювали заздалегідь, збиралися, рахували дні, в останній тиждень – вже і годинник до вильоту. Купили плавки, дістали купальники і сланці, мріяли, як побачать пальми, білий пісок, дельфінів, сходять в аквапарк.
А за добу до вильоту Василині подзвонив лікар – ваша мама, мовляв, у нас, не могли б ви під’їхати зараз в лікарню.
– Це щастя, що я встигла дістатися до області з дачі! – продовжує розповідь про свою епопею Галина Андріївна. – Тому що, якби прихопило на ділянці, я взагалі не знаю, коли б мене знайшли і куди повезли.
На зупинці було багато народу, люди підхопили мене, дівчина якась, мені потім розповіли, викликала швидку. Лікарі дуже оперативно приїхали, відвезли в гарну лікарню, там відразу вжили всіх заходів.
Василина приїхала в лікарню, зустрілася з лікарем, дізналася, що за станом матері спостерігають, взяли аналізи. Ліків ніяких не треба, в лікарні все є. Перспективи? Поки незрозумілі, найближчі кілька днів покажуть, що і як. Можливо, протягом цих днів Галину Андріївну прооперують. Але при благополучному збігу обставин цього не знадобиться.
– І дочка моя все це вислухала, кивнула і… полетіла у відпустку, уявляєш? – сумно розповідає Галина Андріївна. – Навіть і думки не виникло залишитися зі мною! Ну правильно, хто я така. Не скасовувати ж через мене поїздку! Це добре, що оперативного втручання не знадобилося, що все погане не підтвердилося, інакше не знаю, як би я.. У сусідки по палаті те ж саме підозрювали – так її дочка сиділа з нею ніч безперервно! А моїй – хоч би що, море найголовніше.
– Мама образилася! Як виписалася з лікарні, взагалі спілкуватися зі мною перестала! – ділиться Василина , яка нещодавно повернулася з відпустки. – Я їй дзвоню, вона слухавку не бере, скидає.
Ну чого вона від мене хотіла? Я приїхала в лікарню, все дізналася, запропонувала свою допомогу, лікар сказав – нічого не треба, все є. І чим я могла мамі допомогти, залишившись з нею? Вона під наглядом, не одна. Я – не лікар, і мама вже була в свідомості! Ми цю поїздку чекали чотири роки! Діти чекали теж. Невже я не повинна була їхати? Все кинути і сидіти поряд з мамою – ну нерозумно ж!
Як вважаєте, чи дійсно нерозумно?
Що думаєте з цього приводу?
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
