Я вчора свекруху вигнала. Бо це лиш вона могла до такого додуматися! Я не подобалася їй одразу. Бо заробляла більше за Максима. Але я ніколи не дорікала тим чоловіка.
Побралися ми коли мені 28 було, а Максиму 33. Через два роки народився у нас первісток Андрійко, зараз йому 5 років, ходить у садочок.
Коли син був зовсім маленький, а чоловік поїхав попрацювати на замовлення в інше місто, приїхала до мене в Київ на підмогу свекруха з селища, бо мої батьки живуть далеко, на іншому кінці України.
Я від допомоги не відмовилась, боте переставила працювати, в декрет не йшла.
Я дизайнер і маю багато зустрічей з клієнтами, і свекруха зразу ж почала мені говорити, що мабуть серед тих клієнтів є чоловіки, з якими я зраджую її сина.
Казала, мовляв, я дуже стежу за собою, до косметолога ходжу, з тренером займаюсь – це все не просто так.
А всі мої терплячі пояснення, що я просто людина, яка хоче бути гарною і здоровою, до того ж мені необхідно мати презентабельний вигляд, її не влаштовували. Ну та й таке. Побула місяця та й поїхала.
Ми згодом квартиру власну взяли, живемо вже кілька років у своїй, вона у нас навпіл з чоловіком.
Ну й ось зараз – схожа історія. Тільки вона ремонт робить, бо тримає в своєму селищі два магазини і нормальні гроші отримує. Так от вона запустила бригаду, а сама на два місяці до нас вирішила приїхати, поки її син, тобто мій чоловік знову у відрядженні.
Вдома Марія Богданівна цього разу не сиділа – то по спеціалістам, то по подругам, то по кіно й театрам. Ну а мені ще краще, щиро кажучи. І от залишався тиждень до її офіціального від’їзду, повертаюся я з роботи додому, а в мене в кожній кімнаті – по камері!
Подарунок вона сину зробила, за свої кошти – щоб завжди знав, що я роблю, хто до нас додому на чай-каву приходить і таке інше – ось так мені Марія Богданівна свій вчинок пояснила.
Ну я вирушила з тими камерами і всіма своїми речами на вихід. Куди поїхала – чи додому, чи до подружки якої, чи на орендовану квартиру – я й знати не хочу. Не цікаво.
І як мене чоловік не вмовляв по телефону поблажливіше ставитися до причуд його матусі – та іноді я умію лишатися невблаганною.
Всім миру й родинного затишку без камер і свідків!
Автор – Олена К., м. Київ
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.