fbpx
життєві історії
Я вчора варила холодець зі свинячих ніжок, щоб вже й на Різдво був, але тут у двері подзвонили, 30 років його не було! Це було явно не тим, на що я чекала від життя у 37 років. З кухні долинали крики, мама плакала

Я вчора варила холодець зі свинячих ніжок, щоб вже й на Різдво був, але тут у двері подзвонили, 30 років його не було! Це було явно не тим, на що я чекала від життя у 37 років.

Мій тато пішов із сім’ї, коли їй було лише 7. Разом із мамою нам довелося пережити по-справжньому важкий період. І за весь цей час батько жодного разу не зголосився допомогти нам. Навіщо він повернувся тепер?

Я дуже добре пам’ятаю той вечір, коли тато покинув нас. З кухні долинали крики, мама плакала. А потім я крадькома дивилася, як батько похапцем збирає свої речі. Він не сказав мені жодного слова. Просто подивився на мене і вийшов із квартири. З того часу я не бачила його цілих 30 років.

Спочатку моя мама дуже сумувала. Вона перестала їсти, не виходила працювати. Готувати їсти доводилося мені. Я вміла смажити яєчню, варила макарони та запарювала вівсянку. Але вже тоді я розуміла, що маму треба рятувати.

Через тиждень я вивудила у мами телефон і зателефонувала її сестрі. Тітка Тоня приїхала того ж дня. Не знаю, що з нами було, якби не вона. Вона намагалася втішити мою матір, постійно говорила їй, щоб вона не забувала про те, що має дочку. І що вона несе відповідальність за мене.

Якось ми разом видерлися з цієї ями. Я добре навчалася у школі, щоб вступити до університету на бюджет. У мене вийшло, але вже після 3 курсу навчання довелося покинути. Потрібно було шукати роботу на повну ставку, щоб допомагати мамі.

На той час мама серйозно захворіла. Грошей на лікування потрібно було багато. Мені просто пощастило, що саме тоді я зустріла свого майбутнього чоловіка. Ігор допоміг мені поставити маму на ноги. Але за півроку трапився рецидив. Мама танула у мене на очах.

Я часто згадувала батька. Намагалася зрозуміти, чому він зник і більше ніколи не з’являвся у моєму житті. Я потребувала його! Але водночас усвідомлювала, що таких історій сотні та тисячі. Я просто стала героїнею однієї з них.

Відколи тато пішов, я ніколи не згадувала про нього при мамі. Знала, що їй буде дуже важко. За роки життя без нього вона так ні з ким не познайомилася. Мама просто прийняла свою самотність. У ній же її й не стало. Однієї ночі, коли вона перебувала в лікарні, мама просто не прокинулася.

Мені було 27. Я вже кілька років була заміжня, а через місяць після відходу матері я дізналася, що чекаю дитинку. Життя йшло своєю чергою. Без мами було гірко. Але вона завжди казала мені, що люди живі, доки про них пам’ятають.

На згадку про матусю я часто готую її улюблені страви. Це були млинці зі згущеним молоком і, не повірите, холодець на свинячих ніжках. У дитинстві я від однієї тільки назви кривилася. Але виросла і полюбила його.

Ось якраз цю страву я робила вчора, коли у двері хтось наполегливо подзвонив. Я одразу його впізнала, хоч і не бачила вже 30 років. Це був мій батько. Він сказав, що хоче зі мною поговорити, але зрозуміє, якщо я його не пущу.

Дитина, яка живе всередині мене, почала тріумфувати. Тато про мене таки не забув! Але доросла я була в гніві. З чого я повинна говорити з людиною, яка цілих 30 років не з’являлася в моєму житті? Незважаючи на ці думки, я пустила батька у квартиру.

Він розповів свою історію. За його словами, мати була проти нашого спілкування. Саме через неї тато пропустив усі мої дні народження, не приїжджав на вихідні та не дарував мені подарунки. Хоча він присягався, що передавав їх, просто вони не доходили до мене. І знову ж таки через маму.

Батько зізнався, що непорядно вчинив з мамою. Він зрадив її і пішов до іншої. Але це не означало, що він не хоче спілкуватися зі мною. Як би він не намагався обдурити маму, вона не піддавалася на його вмовляння. А потім просто перестала з ним контактувати.

Батько поїхав за кордон, бо роботу у нас знайти не міг. Всі ці роки він жив там, а нещодавно довідався, що мами вже 10 років немає на світі. І він вирішив знайти мене. Зробити це було неважко, оскільки я живу у нашій старій квартирі. Ми з чоловіком зробили тут ремонт. Це місце дуже важливе для мене, воно мені дороге.

Не знаю, що мені тепер робити. Батько хоче спілкуватися, намагається загладити свою провину. Але як це зробити, якщо минуло 30 років? Як впустити цю людину в свою душу й наше сьогоднішнє життя?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com

You cannot copy content of this page