Я вчила “життя” свою невістку Софію, поки одного дня син не покликав мене на серйозну розмову. З того дня мене наче підмінили. Я не знаю, як сталося те, що я стала в рази гіршою за свою свекруху, якої вже немає на цьому світі. Скільки я від неї натерпілася, одному Богу відомо. Я була за крок до того, щоб Софія заборонила мені бачитися з єдиним онуком, як свого часу я заборонила Ніні Василівні
Я терпіти не могла свою свекруху Ніну Василівну. Я пообіцяла собі, що ніколи не буду схожою на неї. Але перш ніж я це усвідомила, спливло багато часу. Я вчила “розуму” свою невістку Софію та критикувала кожен її крок та вчинок. Поки мій син Остап не нагадав мені дещо з минулого.
Пам’ятаю, як я терпіти не могла свою свекруху Ніну Василівну. Вона все своє життя робила з мене глупу жінку і бездарну маму. Я тоді пообіцяла собі, що точно не буду такою свекрухою.
Тридцять років тому, коли я стала мамою, у мене був один великий ворог. Це була моя свекруха Ніна Василівна, якої вже немає на цьому світі. Як тільки народився мій син, вона не відходила від нас ні на крок. Ми з чоловіком тоді жили в її будинку. Я повинна була дотримуватися її правил. Мені доводилось терпіти, оскільки саме ця жінка забезпечувала нам дах над головою.
У мене була вічна проблема з нею. Ніна Василівна вічно читала мені “лекції”. Наприклад, як пеленати дитину, як правильно укладати її в ліжечко. Найбільші “бурі” виникали через грyдне вигодовування. У неї було відчуття, що вона знає про це все, і рівних їй немає. Вона показувала себе як досвідчена мати. Жінка, яка привела на світ і виховала трьох дітей, мабуть, знає, що мені говорить.
Вона втручалася в виховання сина і розповідала, як все буде, якщо я зроблю не так, як вона каже. Вона зробила з мене некомпетентну маму. За її словами, на кухні я була така погана, що навіть вареника не змогла зліпити.
Коли ми врешті-решт переїхали від Ніна Василівна в свою квартиру, я дала собі обіцянку. Я ніколи не буду такою огидною свекрухою, як вона. За все, що вона зі мною робила, я заборонила цій жінці бачитися з онуком. Вона часто плакала по телефону моєму чоловікові і благала про пощаду. Я була твердою, як камінь, і ніколи не відступала.
Минули роки і наш син також став батьком. Остап одружився з Софією, яка мені якось не відразу сподобалась. Власне, я довго не знала, що саме мене в ній турбує. Як тільки вона подарувала мені першого онука, я душі в ньому не чула. Одним словом, я почала засипати її небажаними порадами. Я постійно критикувала її виховання та те, як вона веде господарство.
У мене було відчуття, що вона не готова до життя. І, що найгірше, зовсім непридатна до нього. Я буквально не давала їй дихати. Але Софія була кращою за мене у своєму віці. Вона твердо відстоювала свою думку. Коли їй щось не подобалося, вона не відступала, а казала мені в очі, що думає.
Я часто казала Остапу, що він зробив неправильний вибір, і мені було шкода його нещасливе життя. Однак він сказав мені дещо, що змусило мене задуматися.
– Мамо, я добре пам’ятаю, скільки ти наплакалася через мою бабусю Ніну! Що вона з тобою робила – сказав він, і я почала приходити до тями.
– Ти ж казала, що ніколи не будеш такою, як вона. Але повір мені, ти в рази гірша по відношенню до моєї Софії… — додав він.
Якби мій син не відкрив мені очі, я б, очевидно, втратила зв’язок з єдиним онуком. Як Ніна Василівна тоді. Чомусь я швидко забула, що відчувала в ролі молодої невістки.
Я змінила свою риторику і намагаюся почати все спочатку з Софією. Мені також довелося розповісти їй свою історію зі свекрухою. Це для того, щоб вона зрозуміла, чому я прошу дати мені ще один шанс. Ми разом посміялися над цим, а тепер ладнаємо разом. Я думаю, що їй все-таки пощастило мати таку свекруху, як я…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua