fbpx

Я вчився у Відні. Якраз закінчив університет, мав йти працювати, але тут все почалося вдома. Я повернувся до батьків і молодшшого брата, працюю на  АЗС під Рівним. Чи шкодую? Не знаю, але не можу звикнути до того, як вдома все влаштовано. Будинок уже перестав бути тим місцем, до якого я звик і в якому все подобалося. – Ось повір мені старій, сам побчиш

Після 11-го класу мені пощастило поїхати на навчання в іншу країну – в Австрію. Вчився я у Відні, збирався там і залшитися. Якраз закінчив університет, мав йти працювати, але тут все почалося вдома.

І я прийняв рішення, від якого мене всі відмовляли. Я повернувся до батьків і молодшшого брата додому в селище, працюю зараз на  АЗС під Рівним. бо більше нікуди влаштуватися не вийшло. Чи шкодую? Не знаю, але не можу звикнути до того, як вдома все влаштовано.

Пожити за кордоном – чудовий досвід, незалежно від того, де саме тобі довелося побувати. Інша культура, інша мова, інші люди. На кожному кроці помічаєш якісь відмінності від звичного укладу речей, порівнюєш, аналізуєш, знаходиш схоже, дивуєшся власним відкриттям.

Такий досвід допомагає розширити рамки власного мислення, подивитися на звичні речі під новим кутом, переглянути попередні переконання, які здавалися раніше єдино правильними. Але після повернення з-за кордону я відчув, що будинок уже перестав бути тим місцем, до якого я звик і в якому все подобалося.

На жаль, я зрозумів за ці місяці на Батьівщині, що мене тут багато чого дратує. Я просто не можу звикнути, не можу повернутися до того життя, яким жив раніше.

Здавалося б, тут живуть мої близькі, знайомі та друзі. Я їх дуже ціную. Але своє майбутнє тут уявити не можу. Хочеться не сірих буднів, а чогось нового, якихось пригод, мандрівок. Мрію жити у майбутньому все ж таки в іншій країні. Останнім часом мені часто сниться, ніби я десь далеко.

Водночас я не впевнений, що краще: прислухатися до внутрішніх відчуттів чи все ж таки залишитися і відновлювати Україну? У мене тут вже є дівчина, з якою мені добре. Але іноді думаю, що навіть почуття мене не втримають. Галинка чудова людина, але чи маємо ми спільне майбутнє – ще не зрозуміло. Не знаю навіть, хто може допомогти мені зробити правильний вибір, щоби потім не шкодувати.

Багато людей піддаються тиску, а потім все життя займаються тим, що вони не люблять або живуть там, де їм некомфортно. Тож чи варто «облаштовуватися», «осідати на одному місці», «обзаводитися сім’єю» чи дотримуватися інших порад близьких людей?

Мене засмучують погані дороги, низькі зарплати, сумні перспективи на найближчі роки. Я опираюся тому майбутньому, яке мені намагаються нав’язати близькі. І я побоююся, що про плани та мрії доведеться назавжди забути.

Але хіба так важливо, в якій країні ти живеш? – говорить мені бабуся, їй 83 роки. – Важливо, наскільки насичене твоє життя і чим насичене. Навіть в найпрекраснішій країні світу можна вести жалюгідне існування. Тому справа точно не у виборі точки на карті, ось повір мені старій, сам побчиш.

А що, як вона права?

Я знаю, що прийде час, і доведеться робити власний вибір. Та який він буде – цього поки що сказати не можу. бо не знаю.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page