fbpx
життєві історії
Я вдова, тому на думку свекрухи маю продати квартиру, нажиту з її сином, а гроші віддати їй, щоб вона з небезпечного міста на Дніпропетровщині змогла переїхати до дочки. Свого часу ми з чоловіком допомогли його батькам вирішити актуальне квартирне питання. Жили вони в бідній однокімнатній квартирі. Але зовсім недавно Ніна Степанівна приголомшила мене новиною

Я вдова вже 10 років, тому на думку свекрухи маю продати квартиру, нажиту з її сином, а гроші віддати їй, щоб вона з небезпечного міста на Дніпропетровщині змогла переїхати до дочки. Розповім все як є.

Десять років тому мого чоловіка не стало, я залишилася одна з двома дітьми та літньою свекрухою. Я завжди думала, що мені пощастило з нею. Відносини з Ніною Степанівною були добрі, майже ніколи не конфліктували. Я загалом ставилася до неї нормально, допомагала із закупівлями, адже жінка вона вже немолода, возила у справах чи до лікарні.

Більше того, свого часу ми з чоловіком допомогли його батькам вирішити актуальне квартирне питання. Жили вони в бідній однокімнатній квартирі, де свіжий ремонт не робився з часів будівництва самого будинку. У квартирі на першому поверсі завжди було холодно, а з-під підлоги було чути постійний тупіт мишачих ніжок. Словом, приємного зовсім мало.

Самі ми з Аркадієм жили не дуже багато, але намагалися постійно трішки відкладати. У результаті вдалося накопичити на трикімнатну, щоб усім діткам було комфортно. А нашу стару двокімнатну вирішили віддати батькам.

Свекри з радістю перебралися в нове житло, а свою напіврозвалену квартиру віддали у наше розпорядження.

Не довго думаючи, ми продали її, виручивши досить мізерну суму. Додавши трохи своїх грошей, купили вживану машину. Жити стало набагато комфортніше і нам, і батькам чоловіка.

Проте нашому щастю було відведено надто мало часу. Невдовзі після переїзду не стало свекра. Втрата батька дуже вплинула на Аркадія. Через рік і він пішов із життя.

Життя моє і дітей моментально змінилося. Я розуміла, що горе не повинно забрати всі мої сили та час. Під опікою залишилося двоє дітей і свекруха, яку я не можу покинути.

Вирішили, що Ніна Степанівна перебереться до нас, а двокімнатну квартиру ми здаватимемо в оренду. А далі поживемо – побачимо.

Поки я заробляла гроші, працювала на двох роботах, свекруха допомогала з дітьми. Молодша моя донька тоді лише перший клас закінчувала. Тож турбот нам вистачало з головою. Але свекруха і зі школи забирала і з уроками допомагала. За що їй велике спасибі!

Все було нормально, поки на горизонті не з’явилися привабливі перспективи. Мені запропонували роботу у столиці. І я подумала, що це чудова можливість дати дітям найкращу освіту. Рішення було однозначним: переїзд, купівля квартири та нове життя. Свекруха відмовилася їхати з нами. Звісно, ​​її можна зрозуміти.

Я запропонувала їй залишитись у нашій старій квартирі, де вона прожила вже 10 років. Тим більше що оплату комунальних я завжди брала на себе. Вона з радістю погодилася.

Але зовсім недавно Ніна Степанівна приголомшила мене новиною. Каже, що, мовляв, на нашій Дніпропетровщині дуже неспокійно, тому  вона хоче переїжджати до своєї доньки до іншого міста. А щоб купити там житло, їй потрібні кошти. Тому я нібито маю продати свою двокімнатну квартиру і віддати їй гроші.

Та скажіть мені, з якого дива я повинна так чинити? Ми з чоловіком чесно заробили на це житло, і воно, напевно, знадобиться нашим дітям.

Коли свекра та чоловіка не стало, я робила все, щоб підтримувати свекруху. Цілком її забезпечувала. В той же час сестра чоловіка, зовиця Оксана, палець об палець не вдарила і навіть жодного разу не приїхала провідати матір. Чи стане вона доглядати бідну стареньку, коли та переїде до неї? Сумніваюся.

Ситуація складна, і я не знаю, що робити. Не хочу образити Ніну Степанівну, адже багато добра від неї бачила, але і йти в неї на поводу не збираюся.

Ось як правильно вчинити?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.