fbpx

Я вдруге вийшла заміж. Від перших стосунків росте синок Тимофійко. Батько ним не цікавиться, але я тільки рада. Поживши пару років з мамою під одним дахом, я переїхала до нинішнього чоловіка, який і мене і сина обожнює. – Любий мій, а тебе дядько Василь не ображає?, – каже мама сину по телефону. – А все, що я тобі зі смаколиків приношу, ти сам з’їдаєш? – Тут моє терпіння луснуло

Я вдруге вийшла заміж. Від перших стосунків росте синок Тимофійко. Батько ним не цікавиться, але я тільки рада. Поживши пару років з мамою під одним дахом, я переїхала до нинішнього чоловіка, який і мене і сина обожнює. – Любий мій, а тебе дядько Василь не ображає?, – каже мама сину по телефону. – А все, що я тобі зі смаколиків приношу, ти сам з’їдаєш? – Тут моє терпіння луснуло.

***

– Я принесла фруктів, виноград, хурму, банани, груші, – це мама оголошує, заносячи в нашу квартиру пакети, – все моєму дорогоцінному онукові!

Візитам і таким “подарункам” я не рада. Занадто багато вони викликають потім негативних наслідків. Та й все це ми самі можемо купити. І купуємо. Але мамі цього я пояснити не можу. Мама несе. Онуку. І нікому іншому. І звіту вимагає.

– Тимофійчику, синочок, – запитує потім мама по телефону або особисто, прийшовши до нас в гості, – ти Печиво їв, яке я для тебе минулого разу передала? Смачні? Наївся?

– Смачне, – погоджується мій 6-ти річний син Тимофій, – їв, дякую.

– А скільки ти з’їв? – ласкаво цікавиться мама, – Давай з тобою порахуємо? Загинай пальчики. Раз, два… Як два? Я ж чотири штуки принесла? А хто ще 2 з’їв? Тато з мамою!

А це вже до мене.

– Я кому приношу? – зі сльозою запитує мама, – Я онуку несу! Хлопця побалувати. Хлопець без батька росте, так ти зі своїм чоловіком його об’їдаєш.

Так, я заміжня вдруге. Перший чоловік, батько Тимофія, залишив мене з однорічним сином на руках. На пару років я повернулася під крило до матусі, а потім вийшла заміж за Василя.

І у мого сина є справжнісінький батько: турботливий, люблячий і працьовитий. Але мама просто свято впевнена, що Тимофій – “сирітка бідненька”. І ситуація з приношеннями і допитами сам їв або ділився син з нами повторюється регулярно. З цукерками, фруктами, печивом.

– Мамо, – намагаюся втовкмачити в який раз, – ми – родина. У родині прийнято ділитися всім. Якщо тобі так шкода – не носи, ми самі все купимо. Але виховувати Тимофія жаднюгою, одноосібником і егоїстом, я не дозволю!

Знаю я, як ви купите! – каже мама, – Ось що вам зі мною не жилося, квартира ж простора.

А то і не жилося. Це було б не життя. Особливо для мене і Василя. Мама його так і не прийняла, все шукає, в чому новий зять ущемляє її кровинку-онука.

– Це наше житло, – кажу втомлено, – ми на нього заробляємо, і на ласощі для Тимофія теж. Я змушена буду обмежити твоє спілкування з онуком, якщо ти продовжиш в тому ж дусі.

– Не зможеш! – обороняється мама, – Я дізнавалася, по суду можу вимагати спілкуватися з єдиним онуком, навіть якщо ти мене за матір визнавати відмовишся. Я йому хочу тільки добра. Я сама з вітчимом виросла, думаєш, не знаю, що це таке!

Про те, що вітчим вітчиму різний, мама і чути не хоче. Та ще й я, на її думку, погана мати, не стою на сторожі інтересів дитини.

– Завжди все найкраще дітям! – ледь не плаче мама, – Ви з братом росли, так я кращий шматочок вам намагалася залишити. Сама не доїм, а вас порадую.

Ага, думаю, тому мій брат і виріс таким егоїстом. Чкурнув з дружиною за кордон і очей не показує, забуваючи привітати матусю з днем ​​народження. Забув про кращий шматочок.

Ні, ми з чоловіком не відбираємо у дитини їжу або смачні десерти. Просто Тимофійко так звик: якщо навіть є одне яблуко – воно на всіх. Якщо одна цукерка – ріжемо на шматочки. Ще й сміємося і радіємо: мало, зате всім смачно і всі від насолоди мружаться. Бо сім’я. І тому що дитина не повинна думати, що вона – центр світу.

– Це не я Тимофія егоїстом виховую, – хитає головою мама, – це ти з чоловіком егоїсти. Тільки про себе думаєте і хлопчика привчаєте до того ж.

Тимофій в садку. Мама каже про те, що найбільш ласий шматочок завжди треба залишати дитині. Беру на її очах соковиту грушу, мию і соковито, голосно хрумкаю. У мами від такого нахабства – круглі очі.

– Або так, – або забирай все і не носи більше. І не заважай мені виховувати мого сина, ти свого вже виховала.

А у Ваших родинах дотримуються правила, що найсмачніший шматочок – дитині, він же маленький, а решта обійдуться і потерплять? Або Ви вважаєте, що це прямий шлях до егоїзму?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page