Я вела сина на танці, як побачила біля супермаркету “групку” людей. Це були пенсіонери, а серед них і батьки мого чоловіка. Вони чекали, коли робітник винесе прострочені продукти, щоб їх перебрати біля смітника. Я зробила вигляд, що їх не помітила, а вже дома про все розказала чоловіку. Вони самі з Волновахи. Квартиру ми оплачуємо, з продуктами допомагаємо, ще й гроші якісь їм виплачують. Чим тільки думали! Мене досі трусить.
Я недавно таке побачила, що тепер ніяк не можу заспокоїтися. Як тільки свекруха зі свекром на таке пішли. Чим тільки думали.
Ми з чоловіком вже багато років живемо в Києві. В нас гарна сім’я. Виховуємо двох синів. Оресту 20 років, а молодшому Артему десять недавно виповнилося.
Батьки чоловіка з Волновахи. При першій же можливості, як тільки все почалося 24 лютого, чоловік організував для них переїзд. Дякувати Богу, що ми встигли безпечно їх звідти забрати.
Я знайшла неподалік від нас їм квартиру, яку ми самі з чоловіком і оплачуємо. Але я на це не скаржуся, оскільки і я і чоловік працюємо.
Батьки мають свою пенсію, і їм, я точно не знаю, але якісь гроші “переселенські” дають. Я цим не цікавлюся, це їхнє, тому і не питаю нічого.
На початку батькам давали якісь продукти: крупи, олію, масло, навіть якісь тушонки були. До того ж ми кожного разу коли їх провідуємо, то з пустими руками не йдемо.
Все повні пакети продуктів. Зазвичай це фрукти і щось таке краще, дорожче, на що вони собі будуть жаліти грошей.
Вони вже старенькі, ну скільки там їм треба.
І ось що мене недавно здивувало. Веду я молодшого сина на танці, а студія знаходить неподалік їх будинку, з яким поруч знаходиться супермаркет ЕКО.
Щоб ви собі розуміли, я пишу, і мені вже недобре стає.
Словом, йдемо ми доріжкою повз супермаркет, і дивлюсь, стоїть “купка” людей, з пустими пакетами – біля смітника…
Як я вже потім зрозуміла, бо батьки часто раніше говорили, що пенсіонерам так важко, і що деякі, в певні дні, чи певні години, чекають поки з маркету хтось не винесе на смітник прострочені продукти, а вони їх перебирають. (Їм це з вікна було видно).
Ось вони й собі надумали так економити…
Я як сказала про це чоловіку, він ледь не луснув від злості.
Ну я його розумію. І гроші вони мають, і ми помагаємо, а вони по смітниках риються.
Я ж тоді зробила вигляд, що їх не бачу, але чоловік добре дав їм зрозуміти, що якщо їм щось треба, нехай скажуть і ми все купимо.
Я не знаю точно, але ніби вже вони туди не ходять.
Ну хіба ж не дивина? А ви б промовчали, чи звернули б відразу увагу?
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
