Я від спадщини відмовилася, тому мама продала свою квартиру і віддала всі виручені кошти сестрі, оскільки Юля планувала брати іпотеку. Те, що вони її забирають до себе навіть не обговорювалося. Я ж видихнула з полегшенням, що мама на старості літ буде під наглядом рідної людини. Ми з чоловіком фінансово забезпечені, виховуємо дві донечки, і квартира у нас своя. Та сталося те, чого я аж ніяк не очікувала. Спершу навіть чоловіку боялася розказувати
Мама нас з сестрою виховувала одна. Тато пішов до іншої жінки, коли ми були ще маленькі. Жили ми в двокімнатній квартирі в маленькому районному центрі.
Я, коли вийшла заміж, переїхала жити до чоловіка в область. За два роки і молодша Юля повідомила про весілля. Правда вона переїхала в інше місто, але квартири в них не було, тому деякий час жили в орендованій. Там же в них і з’явився перший син.
Жити їм було важко. Вони з чоловіком намагалися прискладати на перший внесок іпотеки, але все щось їм перешкоджало. І ось якось вони додумалися до того, щоб забрати маму до себе, а її квартиру в районі продати і за ці гроші якось вирішити питання з іпотекою. Ну на перший внесок їм так точно вистачало.
Мама перед тим як прийняти рішення зателефонувала мені, щоб почути мою думку. Я нічого проти не мала, і навіть не надіялась на якусь спадщину, оскільки що я, що мій чоловік, пристойно заробляємо, в нас дві донечки і своя трикімнатна квартира.
Мама вважала це кращим рішенням, оскільки одній в маленькому містечку їй було скучено, а тут біля дочки вона ще й в нагоді стане, оскільки пригляне за онуком.
Вже за два місяці їм вдалося продати цю квартиру, і почати оформляти документи на іпотеку.
На даний час вони живуть в трикімнатній квартирі, але за неї ще треба виплачувати й виплачувати.
В мами пенсія не велика, сильно не розженешся. Сестра також далеко не “бізнес вумен”, працює бухгалтером в якійсь будівельній фірмі, а чоловік хоч і вправний будівельник, але з роботою в їх містечку не дуже.
Ось тому то мама і вирішила “підсісти” з фінансовим питанням на мою шию.
То раз зателефонувала і ледь не зі сльозами на очах сказала, що не мають вже за що хліба купити, бо іпотека багато з них тягне. То через місяць знову попередила мене, що в зятя ювілей, і навіть якщо я не збираюся приїжджати, то не пасує не привітати його “переказом”.
Я ж навіть чоловіку нічого не сказала – перекинула мамі на карточку раз десять тисяч, на ювілей чоловіку Юлі ще п’ять тисяч.
Перед новим роком і Різдвом мама знов жалілася, що їм на хліб з маслом не вистачає.
Я і тут пішла у них на поводу.
Добре, що чоловік нічого не має проти, і не приходиться вже нічого від нього приховувати.
І все б нічого, та Юля, десь в березні 2022 року, як тільки почалась війна, повідомила нам, що чекає другу дитину.
Я була здивована. Така важка ситуація в країні. Ніхто не знає, що буде завтра. В них з грошима туго, не тек слово, а вони надумали другу дитину собі народити.
Я коли по телефону з сестрою говорила, вона сказала, що одна дитина то нічого, що вони з чоловіком вирішили, поки мама має силу їм допомагати, то треба рухатися.
А нічого, що мама живе, можна сказати, за мій рахунок. Більш того, від квартири я навіть гривні не отримала, все перепало Юлі і її сім’ї.
Я прийняла рішення більше не допомагати ні сестрі ні мамі. Останній раз я висилала їм гроші, коли сестра привела на світ дочку. Потім ми з чоловіком їздили до них на хрестини, де чоловік був кумом, і ще грошенят в конверті підкинули. І все, на тому наші подачки закінчилися.
Так тепер мама каже, що ми невдячні, бо взяли на себе відповідальність за дитину, оскільки ми куми, і могли б час від часу їх фінансово підтримувати.
Я розумію, що діти – це щастя, навіть і хрещені. Але сучасні реалії диктують свої умови, тому все треба робити з розумом. В мене добрий характер, але їздити на собі я не дозволю. Поки не вирішила до кінця, що робитиму.
Як ви вважаєте: відправити нахабних родичів у “ліс” чи переслати гроші? Я поки що більше схиляюся до першого варіанту.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua