fbpx

Я відмовила двоюрідній сестрі у тому, щоб мій чоловік був у них за кума. Ну чесно, це вже не смішно. Ми кожного місяця купуємо подарунки, а плюс ще перше причастя, іменини, Миколая, весілля врешті-решт. Сама Віка мені ще не дзвонила. А ось моя мама вже переказала, що вони про нас думають

Я відмовила двоюрідній сестрі у тому, щоб мій чоловік був у них за кума. Ну чесно, це вже не смішно. Ми кожного місяця купуємо подарунки, а плюс ще перше причастя, іменини, Миколая, весілля врешті-решт. Сама Віка мені ще не дзвонила. А ось моя мама вже переказала, що вони про нас думають.

Я не з того плану, що в нас немає грошей. Просто ми не встигаємо всім приділити час. Це просто не реально.

Мій чоловік Валерій в свої сорок сім років має, ви тільки уявіть, 11 похресників. В мене три, і я рахую, що це нормально. В чоловіка ж явний перебір.

Мій Валера справді дуже хороша, цікава і комунікабельна людна. З ним ніколи не буває скучно.

Коли ми були молоді, та й ще до нашого весілля, його часто запрошували в куми друзі та родичі. І це нормально.

Кожен батько хоче для своєї дитини найкращих хресних.

Але на даний час, він вже не такий молодий, щоб брати на себе таку місію.

Відразу ж скажу, що у нас з чоловіком свій сімейний бізнес. Ми добре стоїмо на ногах. Ще до корони і вторгнення ми декілька разів на рік літали на відпочинок за кордон.

Тому можливо до хорошої вдачі Валери додається ще й те, що ми багачі, як дехто любить казати. Просто ніхто не знає, як важко ми йшли до такого життя.

Але тут навіть не це. Кожного місяця я маю пам’ятати, кого і чим вітати. Скоро вже похресники і одружуватись будуть.

Ще останні рази, коли мого чоловіка брали за кума, я мовчала.

Валерій мій не старий, звичайно, але й не молодий. Це вже не той вік, щоб дитя до хресту тримати.

Десь три роки про нас з цим ділом ніхто не згадував. Я була впевнена, що на цьому ми поставили крапку.

І ось недавно в моєї двоюрідної сестри народилася донечка.

Так вийшло, що ми на провідну неділю були в селі, де рідні і проживають.

Я ж з чоловіком купила деякі речі для малюка і іграшки. Не підемо ж в хату де немовля з пустими руками.

Я то відразу ж помітила, що якось вони дуже радісно нас прийняли. А вже ближче того, як ми мали їхати додому, Віка підійшла до мене з заявою.

– Ми з чоловіком все обдумали, і кращого варіанту на куми не знайшли. То ж нехай Валера готується!

Я не знаю що на мене тоді найшло, але я як не скочила до неї.

– Віка, та чи у вас молоді немає? Ну де моєму Валері вже в хресних йти. До того ж, ти ж прекрасно знаєш, скільки в нього вже тих похресників.

Сестра моя дуже засмутилася. Ще з того дня мені не дзвонила.

Мама моя мені переказала, що вони розчарувалися в нас. І взагалі сказали, що відмовляти в хрещенні не можна.

Скажіть мені, дорогі читачі, чи мала я право таке сказати сестрі?

PS: чоловік мене підтримав.

Автор Наталя У

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page