Я відпустив Дарину в Литву, оскільки боявся наражати її на небезпеку в Україні. Можна так сказати, що війна посприяла тому, що здійснилась її мрія. Вперше, за майже рік часу, вона повернулася на Батьківщину перед Різдвом, але я не впізнав свою дівчину, це була геть інша Дарина. Тиждень часу вона “протрималася”, а далі почала відкривати “карти”, як є насправді
Я був переконаний, що ніщо не зруйнує мої стосунки з Дариною. Зрештою, їй вистачило поїхати до Литви на декілька місяців. Вона повернулася в Україну з чітким баченням – хоче жити там. Вона вмовляє мене переїхати в Литву, але я відмовляються.
Ми планували спільне майбутнє з Дариною. Я думав, що немає нічого, що могло б нас розлучити. Та таки знайшлося. Її пів року перебування за кордоном показало, що наші стосунки не такі міцні. За ці кілька місяців вона дуже змінилася. Але найбільшою проблемою є те, що вона більше не планує повертатися в Україну, і кличе мене переїхати в Литву на завжди.
Ми з Дариною разом п’ять років. Якби ж не “корона”, а згодом і війна, ми б вже стали на рушничок щастя, але маємо те, що маємо.
В перший місяць війни Дарина разом зі своєю подругою і сестрою, виїхала з України в Литву.
Коли ми зустрілися вперше, я відразу відчув, що вона та сама людина, яка подарована мені Богом. Мене вона влаштовувала з усіх боків. Вона – стихія, з якою ніколи не буває нудно. Вона має загальний погляд на життя і знає, чого хоче в ньому досягти. Вона завжди хотіла багато подорожувати. По можливості я виконував її бажання.
Ми вже побували трішки за кордоном. Хоча я не поділяв її велике захоплення з таким ентузіазмом, я ніколи не мав нічого проти подорожей. Але правда полягала в тому, що я завжди з нетерпінням чекав повернення до рідної України.
Україна – це моє рідне гніздечко, яке я ніколи не збирався покидати. Але Дарина завжди говорила інакше. “Якщо б мені випала можливість кудись переїхати жити, я б нею не задумуючись скористалася”, – часто повторювала вона.
І ось, як би це дивно не звучало, в час війни, мрія Дарини збулася. Подругу по роботі попросили переїхати в Литву, а та сама боялася їхати, і запросила, так скажемо, супроводити її, мою Дарину, а Дарина за собою потягла і рідну сестру. Якось так все склалося-закрутилося.
Коли вона сказала мені, я не почувався щасливим. Але я не хотів наражати її на небезпеку в Україні. В її очах можна було побачити певний ентузіазм. Я з тривогою супроводжував її до границі і молився, щоб наші стосунки збереглися.
Вона пообіцяла мені, що ми будемо телефонувати один одному щодня. І при першій же можливості в нас мала б відбутись зустріч. Під час наших телефонних розмов вона поступово розповідала, чим місто, в якому вона живе, краще за наш Київ.
Вона постійно натякала про те, як би нам було добре жити там разом, і яке це чудове містечко. Я завжди відмовляв їй, кажучи, що мені дуже сильно подобається Україна, і я не уявляю собі життя десь інакше. За цей час, як її немає поруч, ми сильно віддалилися, але зв’язок не втратили.
Вперше за час війни Дарина повернулася в Україну на початку січня, перед Різдвом. Але це вже не була ця Дарина, яку я знав.
Вона сповнена амбіцій і бажання повернутися знову в Литву. Вона не уявляє, як після всього пережитого там, вона знову повернеться і буде жити в Україні.
Не минуло й тижня, як вона почала говорити про те, що як тільки буде така можливість, щоб я збирався і переїжджав до неї жити.
– Я хочу повернутися в Литву. І я б хотіла, щоб ти при першій же нагоді приїхав до мене. Я допоможу тобі з усім, — додала вона, і я зрозумів, що Дарина це серйозно. Одразу ж після Водохреща вона повернулася “до себе”.
Я ж ходжу сам не свій, оскільки не розумію, що і як я маю робити. Вона намагається переконати мене, що нам там буде краще. А я роблю з точністю та навпаки.
Я хочу залишитися тут, на своїй Батьківщині. У мене батьки, робота і друзі в Україні. Я не збираюся просто покинути це все. Але Дарина сказала мені, що вона налаштована жити там і без мене. Навіть те, що я планую зробити їй пропозицію руки і серця, її не переконає. Вона давно прийняла рішення. Адже це її велика мрія.
Я люблю Дарину, вона жінка мого життя, але я, мабуть, не впораюся з цим. Я думав, що хочу зберегти стосунки будь-якою ціною, але, здається, не можу. Здійсниться її мрія, моя буде “затоптана” назавжди.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua