Я відразу їм сказала:”А яке відношення має моя з чоловіком нерухомість до наших дітей? У них своє життя, у нас з чоловіком своє. Нам ніхто “на тарілочці” нічого не підносив. Ось нехай і діти не розслабляються”. Родичі “стали на диби”. Сказали, що в нас немає серця. Але нехай собі думають що хочу. Їхнє право!
Ми з чоловіком досить молоді. Та незважаючи на це, до 35 років встигли заробити на дві квартири в Києві та одну у Вінниці. А також кожен має по іномарці.
Дуже часто чую, особливо від родичів, що ми молодці, що заробили дітям стартовий капітал у житті, їм не буде потреби починати все з “о”. Але насправді ми вважаємо, що наша нерухомість, це суто наша нерухомість. Яке відношення до неї мають наші діти?
В нас з Денисом двоє дітей. Ми виховуємо їх так, щоби вони ні на що не претендували. Ми вирішили, що перепишемо на них велику квартиру у Вінниці (100 квадратів), продавши її, їм вистачить на дві маленькі студії поряд із метро в столиці, а ремонтом нехай самі займаються. І це ми зробимо лише в тому випадку, якщо вони навчатимуться на бюджеті, як ми в свій час.
Я не поділяю такої думки, що ми з Денисом повинні забезпечити дітей будь-яким майном та допомагати у купівлі житла чи авто. Ми допоможемо їм вступити в той навчальний заклад, куди вони хочуть і наймемо найкращих репетиторів. Дамо їм усе, щоб вони мали старт. На цьому все. Далі самі, як ми.
При цьому я дуже люблю своїх батьків, чоловік також. Коли потрібно, ми допомагаємо їм фінансово (поїздка на море, медикаменти, – необхідний одяг або техніка, якщо зламався холодильник, наприклад).
Мені навіть в голові не вкладається, що батьки повинні все “на тарілочці” піднести своїй дитині.
А чим вона тоді буде займатися?
Ось хотіла почути вашу думку. Чи все ми робимо правильно в цьому житті?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
