fbpx
життєві історії
Я вперше одружився, коли мені було за тридцять. Тобто людиною я вже був зі сформованим світоглядом, менш гнучкий в побуті, підлаштовуватися під чужі звички і домовлятися толком не вмів і не збирався. Дружина мені трапилася така  сама. У цукерково-букетний все було прекрасно

Я вперше одружився, коли мені було за тридцять. Тобто людиною я вже був зі сформованим світоглядом, менш гнучкий в побуті, підлаштовуватися під чужі звички і домовлятися толком не вмів і не збирався.

Дружина мені трапилася така  сама. У цукерково-букетний все було прекрасно, потім весілля, потім стали часто сваритися. І ніщо нас не зупиняло, ні сторонні люди, ні громадські місця.

Зачіпимося словами мовами і доходило до крику і кидання одне в одного чогось. Але продовжували разом жити. Через два роки дружина почала мені погрожувати в кожну сварку, що вмить йде подавати на розлучення і жити зі мною не збирається.

Знову таки, це все при ішших людях говорилося. Ми не соромилися свої непорозуміння виставляти напоказ.

Потім абияк мирилися. Але лише тимчасово.

І я перестав піддаватися провокаціям про розлучення. У відповідь на це став теж відповідати, що перший побіжу подавати, тільки заначку зараз навпіл поділю, і можна відразу по різних кутах розбігатися.

А потім гоп – і без всяких підготовок і сварок я розлучився. Адже це не діло – жити з людиною, з якою більше сварок, ніж любові.

Запитєте, що ж останньою краплею стало, чи просто так вирішив? Ні, не просто так. Вона раніше просто кричала, коли я випивав. (Я веселим стаю дуже швидко, буквально з двох чарок.) А потім раптово перестала бурчати, а почала сама підливати побільше.

Поїла-поїла-поїла. Потім раптом їй здавалося, що сусіди щось розкричалися, або починала розповідати, як їй сальний комплімент у дворі зробили. “Іди розберися по-чоловічому” – просила мене.

Я ходив розбирався з дивними типами. Отримував в бубон, потім відлежувався. А потім як зрозумів, що послідовність завжди одна: напоїти і відправити “розібратися по-чоловічому”, так і вирішив, що дружині розлучатися не вигідно, а стати вдовою хочеться.

І я відразу розлучився. Майна спільного не було, тільки спільна скарбничка, але я заначку її заздалегідь поділив. І все. Відтодів холостякую, що сумно, але не без жінок, що радісно. А такого сімейнеого життя з мене досить, всі ви, жінки, з причудами.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page