fbpx
життєві історії
Я все життя чекала ідеального чоловіка, тому й залишилася в свої 45 біля “розбитого корита”. Благо, хоч квартира своя є. Працюю на звичайні державній роботі, і з острахом чекаю пенсійного віку. Та недавно розговорилася зі співробітницею на одну цікаву тему. – Людко, а ти знаєш, є така “професія”, де ти обідаєш, вечеряєш з чоловіком за його рахунок, а потім акуратно зникаєш. – І ви знаєте, я задумалася

Я все життя чекала ідеального чоловіка, тому й залишилася в свої 45 біля “розбитого корита”. Благо, хоч квартира своя є. Працюю на звичайні державній роботі, і з острахом чекаю пенсійного віку. Та недавно розговорилася зі співробітницею на одну цікаву тему. – Людко, а ти знаєш, є така “професія”, де ти обідаєш, вечеряєш з чоловіком за його рахунок, а потім акуратно зникаєш. – І ви знаєте, я задумалася.

Мені 45 років, я самотня мадам, яка все життя прочекала принца і так його не дочекалася. Не знаю, чекати ще або вже пізно. Он молоді, соковиті, з ідеальною шкірою – я вже кому потрібна. Ну то таке.

Суть в тому, що з кожним роком жити стає все важче і важче. Благо, хоч квартира своя є. Працюю на звичайній роботі, не гроші платять, а “копійки”. Але доводиться хоч щось відкладати на пенсію, та й взагалі. А то хіба мало що може коли трапиться. У мене ж нікого немає, щоб мені в чомусь допоміг.

Але я ось дивлюся на інших жінок, які вчать, що потрібно вкладати багато грошей в себе. Нібито якщо вкладеш в себе достатньо, то і спонсор потім знайдеться, який сам захоче вкладати. Але я не розумію цього всього. В принципі я нормально виглядаю для своїх 45 років. Проте займатися всякими уколами краси не хочу. Що ж, тоді спонсор мені не світить.

Нещодавно прочитала в інтернеті про те, що останнім часом баришні розводять чоловіків на безкоштовні обіди і вечері, а потім просто втікають. Так їм ще й гроші за це платять. Тобто прийшла на побачення, поїла, нехай навіть і шаурмою і втекла. А потім з іншим так само йдеш. Ха-ха, ну хоч на продукти не треба стільки грошей витрачати. Тільки щось я жодного разу такого чоловіка не зустрічала, щоб хоч шаурму запропонував поїсти. Максимум, що мені пропонували – це випити кави, та й то, щоб сама за себе заплатила. Де ж знаходять таких спонсорів для свого шлунка?

Думаєш, думаєш і розумієш, що кращий і найнадійніший спонсор для себе – це я сама.

А що ви скажете?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page