Я все життя прожила в невеличкому містечку на Харківщині, доки моя дочка не покликала мене у Львів, куди вийшла заміж. Через кілька місяців Таня мала народити дитину і хотіла, щоб я допомогла їй з малюком.
Звісно, я погодилася. Догляд за онукою я поєднувала з відпочинком і роботою на дачі. Словом, душа раділа і життя приносило мені задоволення.
Якось, коли я була на дачі і поклала грядку, помітила чоловіка, який з цікавістю за мною спостерігав. Його ділянка була по сусідству з нашою, тому обзор у нього був просто чудовий. Познайомились.
– Володимир, дуже приємно. Не зустрічав вас раніше. Дуже радий, що у цієї чудової дачі з’явилася така ж чудова господиня! – басом із хрипотою сказав мій новий приятель.
Вові було 58 років, він жив на дачі зі своєю старенькою матір’ю, доглядав її. Ми стали бачитися частіше, і скоро у нас зав’язалися теплі зрілі стосунки. Чесно, втріскалася як дівчисько! Та й він голову втратив.
Пам’ятаю наш особливий день: Вовчик вперше запросив мене до ресторану, одягнувся дуже ошатно, був такий галантний.
А потім, опустившись на одне коліно, Володимир зробив мені пропозицію.
«Вставай швидше, потім ноги болітимуть!» – засміялася я і відповіла йому “так”.
Я не хотіла пишних церемоній, але коли ми почали рахувати гостей, зрозуміли, що розкішному весіллі бути!
З організацією допомагала подруга моєї доньки, все було швидко та злагоджено. Вирішили зробити весілля у китайському стилі. Просто в молодості я 15 років пропрацювала у Китаї і душею до нього дуже прикипіла. Та й Володя був не проти, чому б не поекспериментувати?
Свято вдалося на славу! Ще під час його підготовки ми з Володимиром почали жити разом. Я взяла господарство в свої руки, Вовина матінка була мені дуже рада.
Втім, мої рідні теж були в захваті від Володимира. І дочка, і син дуже раділи, що в мене з’явилася кохана людина. Старші онуки почали називати його дідусем, а маленька мала життя просто обожнює його. Вові дуже подобалася його нова роль улюбленця малечі, і він добре з нею справлявся.
Я б ніколи не подумала, що в такому віці одружуся. Але ж це таке щастя! З Володею ми не розлий вода, розуміємо один одного з півслова. З ним я почуваюся як за кам’яною стіною. А ще маю таке відчуття, ніби ми були знайомі все життя, що десь зустрічалися ще в дитинстві. Ось буває таке!
Я знаю, що багато літніх пар соромляться узаконювати свої відносини, мовляв, вік уже не той.
Сміливо кажу – нісенітниця! Якщо хочеш, то чому ні? Кохання не знає жодних меж. Це почуття поглинає тебе та повертається сторицею. А старість приходить швидше до тих, хто самотній. Хіба може бути щось гірше, ніж залишитися на самоті на схилі років?
Просто не треба боятися впустити когось у своє життя. Адже людям похилого віку складно змінювати свої звички та життя. Але робити цього не потрібно! Важливо лише прийняти людину такою, якою вона є. Знайти спільну мову, любити всі її недоліки. Це безцінно, повірте! Всім миру, добра й кохання.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
Недавні записи
- Півроку тому я розлучилася. І тепер зустрічаюся з рідним братом колишнього чоловіка. І колишня свекруха знову може стати діючою. У нього була своя квартира, непогана робота, а ще він на 5 років за мене старший. Ну й що, що особливо не любила. Що ж ти раніше мовчала, коли твій син покинув мене саму. І взагалі, це якось не по-божому і грішно. На що я їй відповіла, що, звичайно ж, розповім її онуку, коли він підросте
- Коли я побачила ціну на гелі для душу невістки, яку вона випадково залишила, – то ввечері влаштувала з нею серйозну розмову і попросила плати за квартиру або зʼїзджати. Поки мій син боронить Україну, у неї пляшечка в душі за 1000 гривень!
- Ми з чоловіком важко працювали, аби і доньці хватило на життя і нам залишалося. Звісно, не легка це задача. Навіть прийшлося зайняти гроші аби оплати навчання. Та схоже це все були дрібниці. Того літа на Львів прилетіло від “сусідів”. Біда сталася біля гуртожитку доньки. На щастя, то були канікули і все обійшлося, якщо так можна сказати. Єдине, що з поганого сталося, це повилітали вікна. Гроші на ті вінка збирали, обіцяли поставити до 30 вересня. Але є одне “але”
- Сестра в Італії жила багато й заможно довгі роки і я їй заздрила. Її розкішному життю, достатку,фінансовим можливостям. Нам так не жити! Місяць тому Галина повернула в наше рідне село на Полтавщині і приголомшила мене своєю пропозицією. З’явився наш первісток – синочок Даня. Минуло ще два роки, і народилася йому сестричка, дівчинку ми назвали Люба, на честь моєї бабусі. А ще через рік наша родина поповнилася третім малюком та стала багатодітною
- Мені стає не по собі, коли я чую, що двадцятилітні вже заміж виходять. Моїй дочці вже тридцятка минула, а вона досі “холостякує”. Моя Вікторія мила і дуже гарна дівчина, просто в час, коли дівчата виходили заміж, вона багато вчилася. І ось мене вже який день не покидає думка, щоб посватати її з кимось. Моя мама так зі мною зробила, і скажу відверто, я дуже щаслива в шлюбі з Денисом