fbpx
життєві історії
Я все життя збирала гроші на квартиру в Санкт Петербурзі. Живу в цьому місті дуже економно, заощаджую кожну копійку, орендую кімнатку. Сама я українка, але давно переїхала. У мене рідні у Львові, просять тепер фінансової допомоги, але я знаю, що у них спокійно

Я все життя збирала гроші на квартиру в Санкт Петербурзі. Живу в цьому місті дуже економно, заощаджую кожну копійку, орендую кімнатку. Сама я українка, але давно переїхала.

Я слідкую за всіма подіями, вірю українським новинам і словам моїх рідних і друзів з України. Дуже переживаю за них і за це все, пропонувала їм переїхати до мене, допомогла б знайти житло, але вони відмовилися.

Кажу, поїдьте поки в Польщу – теж не хочуть.

У той же час рідні у Львові, а саме мама і рідна сестра з двома дітьми, чоловік якої захищає Україну, просять тепер фінансової допомоги, мовляв, їм потрібна фінансова “подушка” про всяк випадок, раптом що і доведеться втікати, а зарплати маленькі. Але я знаю, що у них спокійно, і мама, і сестра працюють.

Я пояснила, що сама майже на хлібі й воді живу, бо хочу хоч у 35 років квартиру свою нарешті придбати. Що поки що допомагати грошима їм не буду, тобто не можу.

Вони ж, на скільки я розумію, просто нічого не відкладають, а витрачають усі гроші, які заробляють. Рідні образилися на мене.

Я правильно зробила? Я ж нікому не винна нічого. Я накопичила ці гроші сама, працюю вдень і вночі. Як ви думаєте?

Чи все-таки я зобов’язана пересилати щось рідним у Львів, раз в Україні така тяжка ситуація?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.