Я всіляко намагалася натякнути Борису, що з появою дитини наші витрати збільшаться, скільки там тої допомоги на дитинку, та чоловік вперто не хотів цього визнавати. – Я не збираюсь через твої примхи шукати собі ще одну роботу, – говорив Борис, не відволікаючись від комп’ютерної гри. – Примхи? Борисе, ти серйозно? – Мені не вкладалася його поведінка в голові, тому коли дитинка з’явилася на світ я поїхала до батьків.
Борис вважає, що прибирати в будинку і готувати їжу – це суто жіночі обов’язки. Той факт, що Леся теж працює, анітрохи не бентежив його. І що з того? Усі ходять на роботу. Всі жінки. Так що шурши в будинку самостійно.
Допомоги від нього було як з козла молока. Ось у суботу з ранку він міг заявити, що сьогодні цілий день готуватиме. До того ж сьогодні мають навідатися родичі. Тільки ні о 8, ні о 10, ні об 11 годині ніхто ще не вставав. Набравши більше повітря, Леся прямувала на кухню, тому що до приходу рідні залишалося близько 1 години. А ось Борис тим часом займався улюбленою справою — грав у якусь гру, дивився ролики на смартфоні.
Десь за пів години до приходу гостей він приходив на кухню і з ображеним обличчям заявляв:
– Ну ось… я ж збирався зайнятися приготуванням.
Леся тільки мовчала і продовжувала клопотати. І так закінчувалася будь-яка допомога дружині.
Він міг походити по килиму у взутті. Тільки після цього вдавав, що це не він, а хтось інший. Міг сказати, що хоче на вечерю рибу з підливою, а не котлети з макаронами. І це після того, як побачив вечерю перед собою. До речі, він і до матері своєї ставився так само. Чим і її сильно дратував. Тож просто дружина змінила матір на посту.
Коли у них народилася дитина, Борис перейшов з віддаленої роботи в офіс. Як з’ясувалося, вдома працювати набагато гірше, ніж у затишному та спокійному офісі. Вдома ж постійно хочеться пограти та попити каву. Леся усвідомлювала, що з появою дитини витрати збільшаться. Вона в декреті, допомога невелика. Складно…
А від Бориса лише накази виходили — наче він продовжував грати у свою гру. Вона намагалася натякнути чоловікові, що вона тепер не працює, а дитину треба забезпечувати. У відповідь пролунала така фраза:
– Я не збираюся працювати для забезпечення твоїх примх!
– Примх? Ти сказав примх? Ти в своєму розумі? Я тобі говорю про нашу дитину!
Тільки Борис мовчав, як риба. До нього було не пробитися крізь стіну байдужості. Він повертався до неї і говорив, знявши навушники:
– Хіба я просив у тебе дитину? Мені й так було нормально. І взагалі ця дитина поки тільки твоя. Я ще думаю про те, чи визнавати мені її. Так що я на твої примхи працювати не наймався. — І знову повертався до гри.
Цими своїми безглуздими відмовками він зміг зруйнувати те, що Леся намагалася побудувати. Про яку совість може йтися? Про яку розсудливість? Вона ніби прозріла.
Якщо дорослий чоловік поводиться, як дитина, то ні про яку сім’ю з ним не може бути й мови. Вони могли не розмовляти тижнями.
Побут свій вони поділили, стали жити, як сусіди. Борис почав самостійно готувати, тільки після нього на кухні був такий бруд! Леся не хотіла прибирати принципово.
Складається враження, що чоловік нічого навколо себе, крім комп’ютерних ігор, не бачить і не помічає. На столі стоїть уже з десяток кухлів, гора тарілок.
Коли дитинка попросилася на світ, вона викликала швидку і вирушила до пологового будинку. А звідти одразу ж до мами, де на неї чекала підтримка та розуміння. Вони допоможуть їй підняти сина та візьмуть на себе відповідальність за онука.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
