Я втомилася від чоловіка, дітей, побуту. Гори посуду і обурливий вигляд вчительки, вже сниться мені ночами. А що я вдію, всі ж розумними не будуть. Але Андрій цього не розуміє, і всю провину скидає на мене. Каже, що я погана мама. Нещодавно я дійшла одного висновку. Це буде найкращим моїм вирішенням.
Мені 31 рік. У шлюбі вже 8 років. Подарувала Андрію сина та дочку. Богдану 7 років, а Златі 4 роки.
Через 8 років шлюбу почала розуміти, що навіть діти не приносять мені щастя та задоволення. Стала нервовою ще більше, ніж була. У сім’ї є все для щастя — люблячий чоловік, діти, дах над головою, але я почуваюся такою нещасною.
Не хочу стежити за дітьми. Втомилася потурати чоловікові та дітям. Робити завжди те, що не хочу. Андрій не хоче, щоб я працювала. Відібрав у мене мій невеликий бізнес, який створила я, став вести його сам, і тепер я залишилася обділеною. Весь бізнес числиться на чоловіку. Андрій всім керує. Грошей на мої особисті витрати не дає і каже, всі гроші й так йдуть на добробут нашої родини та нашого майбутнє.
Викликає почуття провини ніби, якщо я витрачу хоч копійку на те, що я хочу, то буду найгіршою матір’ю, яка не думає про майбутнє сім’ї. Діти постійно чогось хочуть від мене. По будинку я теж все роблю сама. Вони втрьох тільки й можуть смітити. Втомилася мити посуд та готувати їжу. За роки шлюбу Андрій прибрав від мене всіх подруг. До шлюбу у мене були мрії, робота, свої гроші, подруги, розваги, гарний одяг та самооцінка. Зараз я виглядаю нікчемно.
Плачу часто… Немає сил та енергії грати з дітьми та посміхатися їм. Постійно треба навчатися разом із сином шкільної програми та пояснювати йому домашні завдання. Вчителі зляться, що ми не займаємося з ним належним чином. Чоловік залишив ці обов’язки мені. Богдану важко дається наука, але ж не всі будуть розумними. Чоловік не хоче цього розуміти і каже мені з ним займатися більше.
Злата ангел, але і вона почала частіше закочувати істерики. Останнім часом стали відвідувати думки зникнути з їхнього життя. Якщо я кину дітей та Андрія, то мої родичі та родичі чоловіка зведуть мене з розуму нескінченними докорами про те, яка я погана мати.
Що мені робити? Як повернутись до нормального життя? Я забула, як спілкуватись із подругами? Стала такою домосідкою, що не можу знаходитись у суспільстві. Андрій не відпускає на роботу через ревнощі. У нього дивні думки про те, що я можу зустріти когось там. Він ревнує мене до всіх чоловіків. Контролює все моє життя. Я перестала купувати одяг, який хочу. Він навіть каже, що я маю носити.
Я наче мишка, яку заштовхали в темну клітку. Не бачу сенсу жити далі. Іти до психолога не можу, немає грошей, і якщо я піду, то всі навколо скажуть, що я зійшла з розуму. Обсміють і в нашому маленькому місті всі одразу про це дізнаються. І всі давитимуть на мене та мою родину. Усі обговорюватимуть. Я соромлюся зустрітися із психологом.
Можливо ви мені щось порадите?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
